fbpx
життєві історії
Найчастіше мама нам з братом наголошувала, що нічого вона нам не винна, що ми вже в змозі самі себе прокормити. І ось тепер, коли мені вже 37, а Захару 31, ми робимо все для того, щоб бути подалі такої мами. Чула від знайомих, що вона ледь на ногах ходить. Навіть якщо у мене буде лишній мільйон, я не дам їй ані гривні. Не дитинство, а суцільна чорна смуга!

Найчастіше мама нам з братом наголошувала, що нічого вона нам не винна, що ми вже в змозі самі себе прокормити. І ось тепер, коли мені вже 37, а Захару 31, ми робимо все для того, щоб бути подалі такої мами. Чула від знайомих, що вона ледь на ногах ходить. Навіть якщо у мене буде лишній мільйон, я не дам їй ані гривні. Не дитинство, а суцільна чорна смуга!

Своє дитинство я згадую з тривогою. Мені доводилося виживати. Моїх однокласників водили по театрах, по виставках, в кіно, а я завжди сиділа вдома. Моя мама не могла витратитися на такі розваги. Вона говорила, що це марні витрати і дурості.

Коли я поверталася додому, то ніхто не накривав мені обід. Я чула тільки вигуки і постійні докори. Мама не прибирала в квартирі і не стежила за порядком. Доводилося ходити і натикатися, то на порожню пляшку, то на якісь коробки. Квартира перетворилася на смітник.

Їду для мене і брата мама теж не готувала. У кращому випадку ми харчувалися макаронами і кашею. Їли тільки гарнір, нічого м’ясного. Поступово я стала їсти то у друзів, то у знайомих. Їх мами і бабусі так смачно готували! Я що завгодно могла зробити заради домашньої котлетки і теплого пюре.

Коли мама відчувала “втому”, то завжди могла знайти гроші на “біленьку”. У нас весь час гостював хтось із її таких же “втомлених” друзів. Якось раз мені довелося спробувати, яке на смак “пінне”. Тоді мама пішла в магазин, а я надпила у неї зі склянки. Як вона могла вибрати цю гидоту замість нас? Не можу зрозуміти навіть зараз.

Я і мій брат жили самі по собі. Постійно гуляли і не з’являлися дома. Навіть уроки могли прогуляти: мама не цікавилася нашим навчанням. З малих років намагалися хоч щось заробити.

Дивно, що нам взагалі вдалося закінчити школу і отримати атестат. А зараз ми цілком нормальні люди. Напевно, це завдяки котлетам і пюре, якими нас годували батьки друзів. Маминої заслуги тут немає.

Улюбленою фразою нашої мами була заява про те, що вона нам нічого не винна. Нещодавно мені виповнилося 37 років. Мама моя ледь ходить на свої ногах, але допомагати їй у мене немає ніякого бажання. Поїхала від неї подалі і зараз живу в іншому місті.

Так само живе і брат. Зараз він на Сході України.

– Куди завгодно, тільки не біля мами!

Ось так рідна мати зіпсувала наше дитинство!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page