fbpx
життєві історії
Найголовніше, за що я почала ненавидіти свекруху – вона почала поливати брудом мою маму, хоча та їй нічого не робила. Казала: “будеш така ж, як мама”. До слова, моя мама – людина старої закалки, чесна, відкрита, не жадібна, немає хитрості. Але не заробила на квартиру саме мені. За словами моєї свекрухи, я тинялася по орендованих хатах

Ми з чоловіком одружені 8 років, є двоє діточок. Любов у нас була найщиріша, чиста, жагуча.

Хоч мені і було вже 24 роки, але я ще не була готова саме до господарського життя. Єдина дочка і дитина у батьків, але дуже цілеспрямована, любила вчитися, розвиватися, знання іноземних мов, відповідальність. Тобто я ніколи б не залишила себе і свою сім’ю без вечері, була охайна, заробляла непогано, почала збирати на квартиру. Але це не було перевагою перед моєю тоді новоспеченою свекрухою.

Вона завжди мене пиляла. Чому не закрила вікна, не дбаєш про чоловіка (тобто її сина) – не сказала йому помитися, сама починала скандали. Один раз влаштувала скандал, коли я зібралася на корпоратив, чоловік був не проти. Вдруге, що я купила собі косметику, мотивуючи тим, що завжди я буду такою “марнотраткою”.

До слова тоді я працювала на двох роботах, ми відкладали на квартиру всією сім’єю, тоді жили у неї. Я мовчала, але в перший рік у мене стався нервовий зрив, я не очікувала, що мене чекає таке ставлення після заміжжя, хтось буде тріпати мені нерви, стежити, перевіряти. Чоловік захищав. Ці скандали періодично повторювалися, раз на місяць точно.

Я терпіла, думала, що заради чоловіка буду терпіти і негоже через неї розлучатися, що все дрібниці, головне ми як і раніше любили з чоловіком один одного. Але поки сиділа в декреті, це було справжнє пекло.

Я повинна була давати ніжність своїм дітям, а вона завжди приходила і казала, що ти ж мати, встигай, і за моїм сином дивись і за своїми дітьми. Речі я собі майже не брала, якщо щось і хотіла купити, то був скандал, типу ти не заробляєш ще й на щось сподіваєшся.

Чоловік казав: “я ж тобі дав гроші, йди і бери”. А я щоб уникнути скандалів, нічого не брала. Свекруха завжди стежила за тим, що ми беремо, за яку ціну. Мотивувала тим, що її син єдиний хто працює, і я повинна цінувати це. Звинувачувала мене, що я вся слабка, тому мої діти так часто хворіють на простудні захворювання.

Тобто завжди я була винна, типу як вона говорила, що я ж голова, вогнище, від мене все і виходить. Я відчувала, ніби живу у в’язниці.

До речі найголовніше, за що я почала її ненавидіти – вона почала поливати брудом мою маму, хоча та їй нічого не робила, типу будеш така ж, як мама. До слова, моя мама – людина старого гарту, чесна, відкрита, не жадібна, немає хитрості. Але не заробили на квартиру саме мені, типу, за словами моєї свекрухи, я ходила по орендованих хатах.

Вони мене одягали, годували, на квартиру я вже сама почала збирати. І взагалі це не її справа. Посидівши 4 роки в декреті з двома дітками, у мене почалася депресія, чоловік підтримував мене, я зайнялася фрілансом. Коли у мене з’явилися свої гроші, свекруха відразу ж почала турбуватися чи несу я їх в загальну кишеню, сімейну. Коротше, потім я вийшла на роботу.

Тут вона нас підтримала, сказала, що буде допомагати з дітьми. Коротше, я вже не тримаю на неї образи, але найголовніше – я ніби розлюбила чоловіка. Тобто, борючись за своє щастя, доводячи свекрусі, що я чогось варта, я упустила найголовніше – любов. На неї мені вже байдуже, а тоді були думки піти, серце боліло. Вона мене провокувала, я вже кричала, діти закривали вуха. Словом, вона домоглася того, що я охолола до чоловіка. Немає тої, колишньої любові.

Чоловік це помітив. Намагався реанімувати наші почуття. Я ж посилалася на те, що за 8 років любов вщухає. Я і сама не знаю. І зараз дійшло до того, що чоловік став холодніше, і мені він сказав недавно: “ти-то вже давно охолола по відношенню до мене, а я тільки це зрозумів”.

Батько він відмінний, хороший, вірний чоловік, все додому. Я влаштувалася на роботу, і закохалася в іншого чоловіка, не те щоб закохалася, він мені симпатизує. Переглядаємось. Але я, звичайно, не заведу з ним знайомства, і буду триматися подалі. Я не зраджу чоловікові, хоча є такі думки.

Я заплуталася, може перечекати цей момент. Розходитися не хочу. Чоловік же каже іноді: “давай розійдемося, раз немає любові вже у нас”. Я так не можу. Я не боюся залишитися одна з дітьми, частка в квартирі є моя, гроші мої вкладені. Але може, варто перечекати?

Як скажете? Чи може час змінити щось в наших стосунках?

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – world-nataly

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook