Нам довелося кинути все і поїхати: перспектив навіть в Західній частині України, де ми жили, ми поки що не бачимо.
Ми з чоловіком давно мріяли працювати в США, нам всі казали, що там рай, свобода, демократія, діючі закони. Тому забрали трьох діток і вирушили за океан за своєю американською мрією.
Допомогли нам на першому етапі зорієнтуватися колишні мешканці нашого міста, вони родиною виїхали ще 10 років тому.
Чому в США?
Причин кілька. США – лідер із прийнятих іммігрантів. Згідно з дослідженнями, 40 мільйонів проживаючих в Америці народилися в іншій країні, що становить чверть усіх мігрантів у світі. Незважаючи на мінливі підходи американської влади до міграційної політики, люди продовжують вирушати до Штатів, сподіваючись реалізувати “американську мрію”.
США – дійсно країна рівних повноважень. Політична система в країні, розвинений ринок праці та культура підприємництва відкриває велику кількість можливостей та створює сприятливе тло для реалізації свого потенціалу.
Прозорість ведення бізнесу у США. Відкрити свою справу в Америці – досить простий процес, що вимагає мінімальних ресурсів та вкладень.
Найголовніше перед переїздом до США та пошуком роботи там – зрозуміти свій рівень англійської, варто її підтягнути. Звісно, насамперед потенційні роботодавці та партнери дивитимуться на професійні компетенції, але швидше за все оберуть того, з ким простіше комунікувати, і це логічно.
Коли ви в США, ви вже іноземець, ви говорите по-іншому і культурні відмінності будуть зустрічатися всюди. Якщо у вас буде незрозуміла мова, яку роботодавцю чи партнеру доведеться розшифровувати у себе в голові, виникне багато “але”.
Щоб влаштуватися на роботу, ми підключити “сарафанне радіо” – чинник діаспори завжди має місце, друзі та знайомі в США зазвичай допомагають у пошуку роботи.
Але ми не врахували при переїзді кілька дуже важливих моментів.
Перше – готовність до змін. Щоб не виникало бажання кинути все на півдорозі і повернутися назад (а такі думки нас відвідували), потрібно бути як морально готовим до різних нововведень, мобільно вивчити все і за необхідності отримати допомогу професіоналів, які знають закони і як все влаштовано в Америці.
Різниця у менталітеті. Американці всім посміхаються і дуже милі. Це факт. Колеги по роботі, продавці в магазинах, перехожі посміхаються, вітаються, вибачаються, запитують “Як справи?” – такі жести ввічливості є абсолютно природними для американців. І від вас очікується те саме щодо них.
Більше того, різні думки тут сприймаються з повагою та прийняттям, питання ніколи не вважаються “нерозумними”. На роботі вітається, щоб кожен член команди висловлював свою думку, щоб фінальне рішення справді було спільним і думка всіх була врахована.
У США цінується активна життєва позиція та готовність брати на себе відповідальність – за роботу, за команду, за результат. Тут не бояться хвалити себе та інших, а похвалу на свою адресу сприймають як щось зрозуміле. Керівництво часто говорить своїм співробітникам, як сильно цінує їх особисто та їхній внесок у спільну справу компанії.
Скромність і американці – поняття несумісні. Тож якщо є бажання закріпитися у США, необхідно бути проактивними, ввічливими, поважати та цінувати себе та інших – цей урок ми вже засвоїли.
Дорожнеча життя. Тут все залежить від того, де ви живете та працюєте. У кожному штаті свій рівень заробітної плати та рівень витрат. Наприклад, у Каліфорнії,де оселилися ми, одні з найвищих зарплат по Штатах (“дякувати” Силіконовій Долині), але тут високі витрати на житло, продукти харчування, страховку, освіту.
У штаті Айова, де живе одна моя знайома з України, можна винайняти велику трикімнатну квартиру за ціною студії в Лос-Анджелесі, при цьому річна середня заробітна плата буде втричі нижчою. Все залежить від того, який варіант вам цікавіший, оскільки скрізь є свої плюси та мінуси.
У США багато можливостей для професійного зростання та розвитку, тому при активному підході, готовності щодня зростати та розвиватися, дохід зростатиме з часом і дорожнеча життя не буде таким критичним фактором.
До цього нам поки далеко, аде чоловік вже працює, ми з дітьми посилено підтягуємо мову.
Головне, що ми відкриті до нового, спілкуємося, знайомимося, напрацьовуємо зв’язки. я вже вдома почала робити манікюр кільком українкам з діапори. Найголовніше – бути впевнені в собі та вірити в себе!
Всім миру й удачі, де б ви не були!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя
- Я повернулася в квартиру за светром, бо похолодало і застала сина з друзями, як вони моє ліжко намагалися в маленьку кімнату перенести. – “Мамо, ви ж маєте нас зрозуміти. В нас скоро малюк буде”. Невістка ж в той час мовчки сиділа в куточку і мої документи перебирала. З вересками вони з моєї квартири вилетіли. І сваха дзвонила, і сват. Казали, що я не мама, бо їх дочку, ще й при надії, з хати виперла. Як хочуть, то нехай собі це щастя забирають
- Я в свою хату в селі аж три родини переселенців пустила позаминулої весни, а сама в Німеччину до сестри подалася. А це повернулася тиждень тому і просто випала в осад від того, що побачила! Я така вражена, вам не передати! Тепер просто не знаю, як ту хату між ними поділити
- У нас з чоловіком четверо дітей, тому після вторгнення і втрати роботи, Микола прийняв рішення їхати на заробітки в Польщу, оскільки дітей потрібно годувати. Іншого виходу ми не бачили. Я відчувала, що наше спільне життя котиться в яму, та його виїзд остаточно розставив все по місцях. Тепер думаю, чи варто зберігати наш з Миколою шлюб? Старші вже не такі й малі, а з тими двома, я якось собі раду й сама дам