Нам не вистачало на весілля грошей, тому я вирішила попросити у батьків. Я добре знала, що в них є певні заощадження, оскільки, що мама, що тато, піднялись в плані кар’єри. Але їх відповідь мене, не те слово, розчарувала. Як виявилось, брат, який і без нічого довго сидів на їх шиї, натворив справ, і тепер вони їх “розхльобують”. Це дуже несправедливо!
Я завжди вміла все заробити сама. Я рідко говорила про гроші вдома. Мій молодший брат Юра інший, він завжди висмоктував з батьків, а згодом і з мене, гроші.
Нещодавно я вирішила випросити у батьків тридцять тисяч на весілля. Але мама сказала мені, що вони віддали всі свої заощадження Юрі. І я сприймаю це, як велику несправедливість.
Першу роботу я отримала у п’ятнадцять років. Знайома мені запропонувала невеличкий заробіток в інтернеті, я писала статті. Мені це йшло, я любила свою справу, тому і заробляла пристойно, як на свій вік.
У нас вдома був обмежений бюджет, і я намагалася допомогти батькам. Мама заробляла на життя продачинею, а тато охоронцем.
Я знала, що вдома кожна копійка на рахунку. Тому, коли моя мама таємно підкидала мені кілька сотень, я завжди відмовлялася. Шкода, що мій брат Юра геть не такий. Він тягнув з батьків гроші, скільки міг. І навіть зараз, коли Юрі стукнуло 25, він продовжує це робити.
Він хотів ходити одягненим так само добре, як і його однокласники, щоб його не сприймали як “іншого”. Вже тоді Юра мене дуже дратував, оскільки був егоїстом. Він міг би заробити гроші, як і я, але був занадто ледачий для цього. Щоправда, батьки не завжди йшли на поводу у сина, бо коли не було зайвих грошей, вони просто не давали.
Коли мені було двадцять три, я зі своїм хлопцем Сергієм переїхали жити в обласний центр, де живемо донині. На даний час ми плануємо весілля і, як виявилося, нам знадобиться фінансова допомога. Батьки за ці роки трохи порозумнішали, тато отримав кращу роботу, а маму підвищили до начальника зміни. Вони трохи заощадили, і тепер я хотіла попросити у них хоча б тридцять тисяч на весілля.
Я довго думала, чи варто їх взагалі питати. Мама – добра душа, яка дасть мені гроші, навіть якщо їй місяць не буде що їсти. Я нарешті вирішила і поїхала до неї в січні. Мама прекрасно знала, що ми плануємо невеличке весілля, тому це не було несподіванкою. Я прямо запитала її, чи вони з татом не можуть дати мені тридцять тисяч на наше з Сергієм весілля.
Мама заломила руки і зі сльозами на очах сказала, що в неї їх немає.
– Донечко, ну звідки в нас гроші? Все що в нас було, ми віддали Юрі, бо він набрався якихось кредитів, що татові вже почали дзвонити якісь люди. Вибач, але на нас не розраховуй…
Я ще така наївна перепитала, чи планує Юра повертати батькам ці гроші, але мама тільки похитала головою, з чого я зрозуміла, що – ні!
Юра вже працює, але зарплати йому, як завжди, не вистачає, тому батьки в такій ось пастці з ним. Доки це триватиме, ніхто не знає.
– Виходить, що Юра знову має більше, ніж я? Чи не здається вам, це трохи несправедливо? Він завжди отримував те, що хотів, – почала лютувати я.
– Він так ніколи й не знайде нормальну роботу і не створить сім’ю, оскільки він завжди може розраховувати на вас, своїх батьків. Я ніколи нічого від тебе не хотіла. До сьогоднішнього дня…
Я почала плакати від несправедливості. Мама вибачалася і також плакала. Щоб не накалювати обстановку, довелося піти.
Весілля відбудеться і без їхньої допомоги. Ми з Сергієм якось це зробимо. Мене більше хвилює, як довго мій брат буде “пилососити” наших батьків.
Я добре знаю, що Юра ніколи не поверне ці гроші. Деякий час він буде грати слухняного сина, бо знає, що ті його пробачать. Мені це здається таким несправедливим. На жаль, я нічого не можу з цим вдіяти.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
