fbpx
життєві історії
Нам з моєю дівчиною Марійкою по 19 років, живемо у Львові. Ми вирішили розписатися, а потім я йду служити. А моя мама вчудила: перешила на мій розпис костюм батька, який вже на небесах. І піти в ньому не можу, і образити її не хочу

Нам з моєю дівчиною Марійкою по 19 років, живемо у Львові. Ми вирішили розписатися, а потім я йду служити. А моя мама вчудила: перешила на мій розпис костюм батька, який вже на небесах. І піти в ньому не можу, і образити її не хочу.

Розповім спочатку.

П’ять років тому пішов з життя мій тато, мама все по ньому журиться і ніяк не може заспокоїтися. Мені теж його не вистачає, але намагаюся жити далі. А мати трохи що, відразу його згадує, як він сказав і що зробив у тій чи іншій ситуації.

Тільки й чути: «Батько був би радий» або «Тату не сподобалося». Я, до того ж, на нього дуже схожий, тому вона тепер опікується мною з подвоєною силою.

Нещодавно склалася ситуація, з якої я не знаю, як правильно вийти. Ми хочемо з Марійкою, моєю двчиною, розписатися скромно, покликати тільки рідних. А потім я піду захищати Україну.

Розуміючи, що грошей зайвих немає, я спочатку хотів піти у звичайній сорочці-вишиванці та штанах, але мати наполягала на костюмі. І тепер я зрозумів, чому вона пропонує перешити костюм батька, щоб я його одягнув на своє одруження. А я не хочу!

По-перше, мені некомфортно та морально та фізично. По-друге, костюм застарілий і мені не подобається.

Але при цьому я бачу, наскільки для мами це важливо. І тепер я правда не знаю, як вчинити, щоб не йти у цьому костюмі та маму не образити? Я не залежу від громадської думки, мені не важливо, що там подумають родичі. Я просто не хочу надягати цей костюм. Це мамина примха, я не хочу потурати її деструктивним звичкам. Але й скривдити її не хочу. І як мені бути? Навіть Марійка не знає, що мені порадити.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.