Швидше за все, все закінчиться розлученням. Напередодні новорічних свят захворів наш трирічний син і я викликала лікаря. Дитина постійно плакала, я не могла його залишити, щоб збігати в аптеку за виписаними ліками, а заразом і в магазин заскочити, купити лимони та сік.
Все може й обійшлося б, але чоловік у цей час збирався на корпоратив, який влаштовувався на роботі, був замовлений ресторан. Я його просила залишитись вдома, адже це не обов’язково, він же не начальник, а звичайний офісний працівник.
Але чоловік відмовився, ще й сказав, що я можу і сама впоратися, адже лікар не знайшла нічого серйозного у сина. Коли я почала плакати, чоловік сказав, що поїде всього на годину чи дві, щоб відзначитись, а заразом і в аптеку заїде.
Була п’ята година вечора! Я чекала ліки до восьмої години, потім попросила сусідку сходити в аптеку, бо син не хотів залишатися з нею. Сусідка принесла все, що нам треба, ще нам і в магазин зайшла.
Чоловіка не було до ранку, на дзвінки не відповідав, як потім казав, телефон був розряджений. Я одна всю ніч просиділа біля дитини і вранці була настільки зла на чоловіка, що все йому висловила.
Максим виправдовувався, що не міг піти раніше, але скажіть мені який ресторан до ранку! Тоді де він був цей час, знаючи, що вдома хвора дитина? З того часу я сплю в дитячій кімнаті із сином, чоловік сам собі готує, але на примирення не йде і не вважає себе винним.
На 14 лютого навіть словами не привітав, мало того, прийшов пізно, де був, не знаю. І ось я зважилася на розлучення, жити з ним більше не можу, навіть заради дитини. Хоча син йому не дуже потрібний, якщо таке ставлення до нього.
Мене родичі вмовляють помиритися, але я вважаю, що моє рішення правильне.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.