fbpx

Напевне, помилкою було народжувати від Степана, чоловіка подруги. Але я його зі школи кохаю, він дуже хотів дитину. І хіба може дитина бути помилкою? А тепер, через три роки, я зустріла чоловіка, за я кого я хочу заміж, але Степан проти, не хоче, щоб з його донькою хтось поруч був. Але я не можу все життя бути на другому місті

Напевне, помилкою було народжувати від Степана, чоловіка подруги. Але я його зі школи кохаю, він дуже хотів дитину. І хіба може дитина бути помилкою? А тепер, через три роки, я зустріла чоловіка, за я кого я хочу заміж, але Степан проти, не хоче, щоб з його донькою хтось поруч був. Але я не можу все життя бути на другому місті…

Марина – моя однокласниця і сусідка, а Степан на три роки за нас старший. Спілкувалися всі в одній компанії вечорами, і Степан вибрав Маринку, а не мене, хоча я його кохала, і він про це знав.

Вивчилися ми всі, вони з Мариною одружилися, стали жити у Маринчиних батьків, у них будинок великий.

Я переїхала від своїх тата й мами на інший кінець нашого райцентру, зняла квартиру у новому районі, ближче до роботи. Поступово я її викупила у хазяїв, тепер це моя квартира. Зробила ремонт.

Коли я навідувалася до батьків, завжди бачилися і спілкувалися з Мариною, Степаном. І в гості вони до мене іноді приїжджали. Одним словом, продовжували дружити.

П’ять років вони прожили разом, а діток у них все не було. Я ж ніяк не могла побудувати особисте життя, все щось не те траплялося…

Якось на дні народженні у спільного друга ми опинилися зі Степаном удвох: з Мариною вони чомусь посварилися і вона лишилася дома. Трохи випивши, ми зі Стьопою розговорилися, згадали юність… А потім поїхали на таксі до мене додому.

– Оленко! Народила б ти мені дитинку, а я б про вас піклувався… – заявив раптом Степан.

І так мені захотілося оту схожу на нього дитинку! До щему… І така радість огорнула душу, коли уявила, як притуляю до себе маля, схоже на коханого чоловіка…

– Я не можу поки що покинути Марину. Завдяки її батьку я обіймаю високу посаду. Але час покаже, – чесно сказав мені Степан і це мені сподобалося. – Але я забезпечив би тебе і свою дитину всім необхідним, ви б ні в чому не потребували!..

Все у нас вийшло.

Нашій зі Степаном донечці Златі – три роки. Я за статусом мати-одиначка, Златка новить моє прізвище. Але Степан щомісяця дає мені певну чималеньку суму грошей, нам на все вистачає. За ці роки ми дуже не часто і дуже обережно зустрічалися. Марина ні про що не здогадується. Мої батьки думають, що Златка – від чоловіка, з яким у мене стався роман під час відрядження, і який потім мене покинув.

Напевне, помилкою було народжувати від Степана, чоловіка подруги… Але я його зі школи кохала, він дуже хотів дитину. Та й хіба може дитина бути помилкою? Злата – чудове дитя, вона добре ставиться до дяді Степана. А він – любить її… У неї є братик: півтора роки тому Марина народила хлопчика.

Півроку тому дещо сталося. Я зустріла чоловіка, за я кого я хочу заміж, ми покохали одне одного, але Степан проти, він не хоче, щоб з його донькою хтось поруч був чужий. Але я не можу все життя бути на другому місті, я хочу бути щасливою!

Не знаю тепер, як бути у цій ситуації. Мій обранець Станіслав – з іншого міста, а працює в нашому. А в своєму місті у Стаса власного житла не має, тільки будинок, в якому він багато років прожив разом з бабусею.

Саме вона його виховала, бо батьків він втратив у дитинстві. Бабуся ще жива, при здоров’ї, ми вже кілька разів до неї їздили. Але жити з нею – тісно. Та й роботи там немає, а тут є, – і у мене, і у Стаса.

Він поки що нічого не знає про моє минуле, а я боюся розповідати, переживаю, він не схоче зі мною бути, коли дізнається правду про Златку, про мене і Степана…

Степан мені цілі сцени влаштовує, говорить, що через кілька років покине Марину, але я не вірю та й не хочу бути з ним: я нарешті відчула тепло до іншого чоловіка, зочу бути з ним, дарувати Стасу свою любов, народити спільних дітей…

В той же час, не можу заборонити Степанові бачитися з донькою, він її справді любить, допомагав нам сктльки.

Ситуація складна, а ні з батьками, ні з подругами порадитися не можу. Як бути? Розповісти все Стасу?

Здається, іншого виходу все ж немає…

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page