fbpx
життєві історії
Напрацювавшись і не знайшовши багатого італійця, вона раптово повернулася. Але, зрозуміло, не до себе на Чернігівщину, куди поки що повертатися не збирається, а заїхала до нас, ми в Хмельницькому живемо. Першим ділом, розклавши речі, мама влетіла на кухню, забрала в мене з рук каструлю зі спагетті з криками:- Ну хто так варить спагетті? Не дарма ж я прожила 25 років в Італії!

Мама багато років прожила в Італії. Напрацювавшись і не знайшовши багатого італійця, вона раптово повернулася. Але, зрозуміло, не до себе на Чернігівщину, куди поки що повертатися не збирається, а заїхала до нас, ми в Хмельницькому живемо.

Отже, першим ділом, розклавши речі, мама влетіла на кухню, забрала в мене з рук каструлю зі спагетті з криками:

– Ну хто так варить спагетті? Зараз я покажу, як це робиться. Не дарма ж я прожила 25 років в Італії!

А я дивлюся, що вона робить із цими макаронами, і розумію, що ні чоловік, ні син їсти цього не будуть. Ця ситуація коротко описує моє життя за останні чотири місяці.

Моя мама поїхала на заробітки, коли мені було 7. Вона лишила мене своїй мамі. Бабуся Ганна виховувала мене в любові й турботі, хоч і була суворою. Але саме вона навчила мене всьому, що я знаю. І саме вона вчила мене готувати макарони, які так подобаються моїй родині зараз. З того часу минуло 25 років.

І ось через всі ці роки мама вирішила повернутися додому. Тимчасово оселилася в нас, бо на Чергігівщину в свою квартиру поки повертатися не бажає. І всі ці кілька місяців вона намагається встановлювати нові порядки в моєму домі.

В Італії мама працювала у багатій родині. Там вона заправляла господарством та займалася вихованням дітей. І тепер думає, що знає про це все. Ось тільки в мене вдома мої порядки.

Не можу сказати, що не люблю маму. Ні, дуже люблю. Я дуже вдячна їй за те, що допомогла мені з освітою та першим внеском за квартиру.

Але за чотири місяці життя під одним дахом я зрозуміла, що ми з нею чужі люди. І мене дуже зачіпає, коли вона починає мене повчати. Адже час, коли треба було мене вчити, давно минув.

Ще вона намагається щось забороняти моєму сину і розповідати, як йому поводитися. Данилко киває головою, а потім питає, чому бабуся так із ним розмовляє. Мама ображається, що син дзвонить моїй свекрусі та ділиться новинами, але нічого не розповідає їй.

І що мені на це сказати? Звичайно, він дзвонить свекрусі, адже саме вона була з ним з дитинства. А мою маму він бачив лише на екрані смартфона.

Поки мама була за кордоном, мені здавалося, що між нами добрі стосунки. Було зручно поговорити з нею по телефону, а потім повертатися до свого звичайного життя. Але ці місяці показали, що все зовсім негаразд.

Я не знаю її, не розумію мамині звички. Так само як і вона. Але, живучи у нашому домі, вона навіть не намагається нас зрозуміти. Їй набагато важливіше пояснити нам, як жити правильно!

Мені сумно від цього усвідомлення. Мама теж постійно сумує та зітхає, що їй би вже щось думати, облаштовуватися у себе, але поки що вона побоюється до себе їхати. Каже, мовляв, теоретично може повернутися до Мени (це райцентр в Чернігівській області, де в мами квартира від її батьків лишилася).

Каже, а потім лише дивиться на мене з надією. Вона думає, що я запропоную їй залишитись у нас назавжди чи принаймні на необмежений термін.

Але я не можу жити з нею під одним дахом! Для мене це випробування. І як мені сказати про це? Можливо, я і не права, але сподіваюся, що багато хто мене зрозуміє і розраховую на мудру пораду.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page