Живемо ми з в гарному красивому мирному місті Ужгороді, все подобається. Є у мене добра дружина, діти. Нещодавно купив дуже гарну квартиру в центрі міста, будую будинок за містом. Все було б добре. Але є “але”.
Я ніколи не носив і не збираюся дорогого одягу, хоча дружина та діти одягаються середньо, у мене старий автомобіль хоч і надійний іноземний.
Але я дивлюся на людей навколо, живуть у орендованих квартирках реально, але їздять на джипах дорогезних. Живуть у гуртожитках але мають айфони! Мене це чомусь неприємно дивує. Я б міг дозволити не міняти свою стару квартиру на нову і купити такий джип, але за моєю логікою це якось не правильно.
Я хотів би собі нове авто за 4 мільйони, але я краще ще одну квартиру куплю. Хоча друг говорить нібито це імідж і таке інше, але моя робота ніяк не пов’язана з цим, у мене є простенький робочий автомобіль і на моєму особистому автомобілі я їжджу дуже мало.
Так само мене напружує ситуація, що батьки дружини мають хороший дохід, їздять частенько на відпочинок, навіть зараз закордон, бо пенсіонери, мають нову велику машину, але при цьому ніяк не брали участь у нашому переїзді та покращенні житла.
Тесть і теща живуть виключна для себе! І початкове житло нам надав батько дружин. Водночас другій дочці, незаміжній молодшій сестрі моєї дружини, вони допомагають непогано: квартира, машина, їжа, брендовий одяг, техніка в будинок найдорожча, ремонт у квартирі дорожчий за саму квартиру.
Мені навіть не хочеться батьків дружини бачити у себе вдома, я особливо не спілкуюся з ними. Та чи й потрібно? Мені здаються вони нещирими. Якось мені тесть сказав що я б, мовляв, хотів допомогти вам на квартиру, так можливості немає, але при цьому доньці другий новий айфон за 40 тисяч гривень купив, ноутбук за 70 тисяч. У них два автосервіси, можуть собі дозволити.
Коли ми одружилися з Оленкою, була така ситуація. У її батьків є однокімнатна квартира, в якій жила дружина в університетські роки. Після весілля ми переїхали до мене, але платили за цю квартиру комуналку та податки протягом 5 років. Я думав, квартира ця дітям нашим перепаде, за логікою так здавалося, тим більше квартира записана на Оленку. Навіть в оренду нам її не дозволяли віддати, адже там дорогий ремонт. А тепер там мешкає сестра! А я все хочу запитати батьків дружини, якого я платив за чужу квартиру ці роки?
Ось так і виходить, що маючи можливості, батькам байдуже на свою дитину, мовляв, видали заміж і робіть що хочете далі самі. Я вважаю, що це не чесно, коли за наявності можливості не дають своїй дитині нічого.
Ще момент, що на початку стосунків батьки дружини занадто втручалися до нас з порадами: то вам ліжко золоте треба купити, то меблі позолочені. Зрозуміло, що грошей вони давати не збиралися, а лише говорили, що так треба та отак. Тоді ми з ними дуже сильно непорозумілися, бо справа це зовсім не їх, і якщо радять, то нехай допомагають, а порожні слова мені ні до чого.
І зараз проскакує буває: ось купили килим новий за 20 тисяч, а ні, треба було натуральні з вовни за 50 тисяч брати, типу не правильно ти вчинив і таке інше. Не хочеться з ними спілкуватися взагалі.
Тато у дружини не рідний до речі, рідний допомагає по дрібницях, хоча у нас в цьму немає потреби. Просто прикро мені і все за дружину і за нашу родину. Як ви ставилися б до таких батьків дружини? Чи змогли б добре спілкуватися?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
