Наприкінці березня весни цього року ми прийняли до себе в квартиру в Хмельницькому жити літню жінку, біженку з Херсонщини.
Вирішили поселити Марію Степанівну її у себе, все одно є вільна кімната. Так тітка Маша приїхала до нас. У руках кілька сумок з наспіх зібраними речами і все. Привезла кілька баночок домашньої консервації, і я тільки дивувалася, як мої вибагливі діти уплітають домашнє варення…
Кілька років тому ми взяли квартиру в іпотеку, відтоді працювали з чоловіком на двох роботах. Вдома з’являлися втомлені. Я майже ніколи не готувала сама, купувала заморожені продукти. У нас двоє дітей – Сашко та Аня. Весь вільний час вони раніше проводили у телефонах. Але тітка Маша одразу привнесла до нашого життя щось особливе.
Якось вихідного дня я прокинулася вранці від неймовірного запаху з кухні. Я вийшла туди. На столі стояли вже готові млинці та відкрита банка з варенням. Тітка Маша та діти ліпили пельмені. Давно я не бачила в них стільки наснаги. Донька вигукнула: “Мам, дивися, у нас будуть домашні пельмені!”
Я в ту мить відчула таке умиротворення від цієї картини, так спокійно стало на душі. Згодом я почала все частіше помічати, що діти проводять час із Марією Степанівною, а не в телефонах. Їм було цікаво слухати її історії. Вона навіть навчила їх цікавим іграм. А ще вони з радістю допомагали тітці Марії готувати. Мене тішили такі зміни.
Якось пізньої ночі тітка Марія Степанівна підвелася, щоб випити води. На кухні вона побачила мене, я сиділа і ревіла, як це частенько буває.
Вона підійшла і обійняла мене, як мама, якої в мене давно немає, запитавши: «Дочечко, що сталося?»
І я не стрималася, розповіла старенькій про всі свої переживання. Що дуже втомилася орати на двох роботах і не бачити дітей. Мені так хотілося б більше часу проводити з ними. Розповіла про проблеми на роботі, про якийсь повний штиль у стосунках із чоловіком. Довга вийшла розповідь, майже на всю ту ніч…
Тітка Маша вислухала все без зайвих коментарів, просто даючи зрозуміти, що вона поруч. Я виплакалася, розповіла про все, що накопилося. Бабуся гладила мене по волоссю і тихо сказала: «Не хвилюйся, дівчинко, якось воно усе налагодиться».
І я чомусь повірила тітці маші. У мене на душі вперше останнім часом стало спокійно.
У той вихідний я прокинулася доволі пізно. Вчора дуже втомилася на роботі, ледве дісталася додому. Я вийшла на кухню, заварила собі каву і неквапливо її пила. Потім раптом зрозуміла, що в квартирі якось дуже тихо.
Я обійшла всі кімнати і зрозуміла, що вдома нікого немає. Це здивувало мене, я не розуміла, куди всі могли піти. Мене охопила незрозуміла тривога. Я зібралася і вибігла надвір, не розуміючи, де шукати рідних.
На дитячому майданчику я побачила своїх дітей. Вони одразу підбігли до мене, навперебій пояснюючи, де тато та бабуся Маша. За кілька хвилин я побачила, як вони виходять з-за рогу. Поспішила до них.
Тітка Маша заговорила першою: «Ох, не встигли. Ти давно прокинулася? Вибач, ми хотіли повернутися до того, як ти прокинешся». Я запитала: “Але куди ж ви ходили?”
мій чоловік усміхнувся і сказав: «Ходімо в дім, там все розповімо. У нас тобі сюрприз».
Коли ми повернулися додому, тітка Маша і Андрій розповіли жінці, що з самого ранку ходили остаточно закривати іпотеку. Виявилося, всі ці роки тітка відкладала гроші із пенсії, плюс продала кілька років тому хату в селі, і всі вони були на її рахунку – чимала сума.
Всі ці гроші вона берегла, щоби залишити у спадок дочці. А дочка в росії, і навіть жодного разу за цей час не подзвонила їй і не написала, не поцікавилася, що з мамою.
У мене слів не було від подиву. Тітка Маша ласкаво подивилася на мене й сказала:
«Оленко, знаєш, я все життя працювала, рослила дочку сама, все для неї… А воно он як вийшло, поїхала вона 20 років тому, спілкувалися зрідка, а тепер наталя й зовсім замовкла… Я їй писала – вона не відповідає. Лиш отримала раз від неї повідомлення: “Сподіваюся, мамо, ти жива-здорова. Скоро вас звільнять і все буде добре”. Тоді я й зрозуміла, що дочка для мене тепер – чужа людина. Але ж ви мені як рідні стали. Мені так хочеться, щоб ви жили легше та щасливіше! Тепер ти зможеш піти з однієї роботи, більше бути вдома, з дітьми».
Діти потягли марію Степанівну до кімнати, чоловік радісний втік у магазин за тортом, щоб відзначити подію.
А я сиділа на кухні, занурившись у свої думки. Дякувала Богу, що у нас є тітка Маша. Бережіть своїх стареньких! Всім миру й добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
