Ми з дружиною були разом 12 років, у на дочка 8-річна. Живемо в Чернівцях.
З нашого міста взагалі можна було не виїжджати, і я Наталці про це говорив, я не хотів розлучатися з родиною, на відстані – це не сімейне життя.
Але моя теща там в Іспанії на заробітках вже 15 років , і одразу покликала Наталю і донечку до себе.
Жінці дуже кортіло поїхати, я бачив це, то му не перешкоджав. Так вони і виїхали більш ніж на рік. Хоча я вважаю, що з Чернівців наших втікати нема чого.
Ну та добре, я ж думав це на кілька місяців, а вийшло он як. Дружині там добре, у мами на всьому готовому живе, не працює, допомогу отримує грошову й гуманітарну.
Злата там в школу пішла, вже й іспанською мовою заговорила трохи, це ж дитина, швидко хватає.
Отже, їм там добре, а я тут сам та й сам. Ну й так сталося, що зустрів неймовірну просто жінку, Ксенія переселенка з Херсонської області, має трьох діток.
Чоловік моєї коханої був захисником, попри трьох дітей. І вже майже рік як його не стало, на жаль. Я бачив, як тяжко Ксені, вона сама сирота, працює, дітей піднімає.
Я став про них турбуватися, допомагати. Я бачив, як вона щиро вдячна, як я роблю її хоч трошки щасливою.
І мої дні стали не такими пустими й самотніми. Я зрозумів, що хочу бути з цією жінкою завжди, що люблю її і її дітей.
А з Наталкою ми почали віддалятися, щиро кажучи, вже давно. Я ще нічого дружині не казав, але вже прийняв рішення.
У мене були деякі збереження і батьківська пуста хата в селі. Її я кілька місяців тому продав, і якщо додам свої гроші – вистачить на нормальну двушку на вторинному ринку.
Так я і зроблю, як тільки розлучуся – собі і Ксені куплю квартиру, а Наталі зі Златою залишиться квартира, у якій мешкаю зараз.
Можливо, ви скажете, що я поганий чоловік і батько, але я вже вирішив. Я хочу провести решту життя з людиною, яка дійсно моя споріднена душа, з якою я відчуваю крила за спиною.
Відчуваю її кохання, турботу і вдячність і даю їй і діткам у відповідь те саме. Не судіть і не судимі будете, як кажуть.
Закінчиться в Іспанії навчальний рік у Злати, і Наталя з донечкою повернуться, дружина вже мені про це повідомила.
І от тоді станеться серйозна і доленосна розмова з Наталкою. Сподіваюся, дружина все зрозуміє і ми залишимося у нормальних стосунках, адже я дуже люблю Злату, буду платити донечці аліменти, спілкуватися з нею і залишатися її татом.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя