fbpx
життєві історії
Народила собі іграшку на старості років! Мабуть, не можна так говорити, але мама в мене зовсім того! Я її просто не впізнаю! Народила собі іграшку на старості літ. Тепер восьмирічна дочка в’є з неї мотузки! А мене виховували зовсім по-іншому. І час від часу вона тепер заводить розмову на тему: «Обіцяй, що коли зі мною, ти сестру не кинеш»

Народила собі іграшку на старості років! Мабуть, не можна так говорити, але мама в мене зовсім того! Я її просто не впізнаю! Народила собі іграшку на старості літ. Тепер восьмирічна дочка в’є з неї мотузки! А мене виховували зовсім по-іншому!

Мама у мене людина досить жорстка і принципова. Незважаючи на те, що мене народила в студентстві, з раннього віку тримала в суворості і вимагала неухильного дотримання порядку скрізь – у будинку, портфелі, навчанні, речах.

Я завжди мала обов’язки по дому: спочатку прості, потім, з віком, все складніше. І спробуй не виконати, ух, що було! Зате вже в першому класі я могла начистити картоплі та зварити суп, сходити в магазин, з’їздити на гурток за чотири зупинки від будинку, сходити до своєї поліклініки по довідку.

Всі солодощі я отримувала строго за розкладом, подарунки – зазвичай приурочені до чогось, походи в кафе та кіно – тільки на канікулах або на честь свята.

І в дитинстві я трохи ображалася на маму, бо багато подружок-ровесниць жили куди вільніше. Проте з віком я зрозуміла, що у багатьох речах мама мала рацію і чинила дуже далекоглядно.

Зараз у мене своя сім’я, трирічний син, і в питаннях виховання я в основному дотримується маминої лінії – привчаю малюка до порядку у всьому і вимагаю дотримання ним своїх обов’язків, хай поки що символічних.

А тепер, власне, моя історія. Все дитинство я просила батьків народити мені сестричку, а ті лише сміялися та відмахувалися – куди, мовляв, і так проблем не оберешся. Жити до ладу ніде, грошей немає, сидіти з дитиною нікому. Десь у той час якраз гримнули «лихі дев’яності», коли не тільки народжувати – жити було тяжко. Батьки працювали вдвох на всі сто, і тільки раділи, що вчасно привчили мене до самостійності. Про другу дитину й не йшлося.

Проте у віці добре за тридцять батьки раптом дозріли!

Життя налагодилося, я виросла, навіть не залишивши спогадів, а чи були вони батьками? Їм здавалося, я завжди була розумною, самостійною, цілеспрямованою – одним словом, дорослою. А як з малечою – батьки майже не пам’ятали. Словом, захотіли народити і виростити – усвідомлено, вдумливо, відчуваючи себе матір’ю та батьком.

Почали пробувати, а ніяк. Але й відступати вже не хотіли – обстежилися, лікувалися, зрештою, пішли на ЕКЗ і в сорок років народили мені сестру Веронічку.

Зараз Вероніці вісім років, мама не працює, з перших днів сидить з нею вдома і «насолоджується усвідомленим материнством».

Я просто не упізнаю свою строгу, категорічну, владну маму: сестрі дозволено все. Батьки скуповують їй одяг та іграшки, а останнім часом уже й гаджети, загодовують солодощами, нескінченно розважають – «коли ж дитину побалувати, як не в дитинстві».

– З тобою ми наробили стільки помилок, що уявити лячно! – пояснює мені мама. – Що ж, молоді були, нерозумні. Та й час був інший, тоді багато собі дозволити не могли, сама пам’ятаєш. Зате вже з другою донькою багато чого не повторимо.

Мама запоєм читає літературу та виховує сестру «по книжках».

Проте результати особисто мене пригнічують – дівчинка росте розбовтана, балувана, абсолютно нічого не вміє і постійно виправдовується матір’ю – «адже вона ж ще дитина». Проте ця дитина без будь-яких комплексів може назвати не лише сестру, а й матір вівцею, робить тільки те, що хоче, і ніхто їй не указ.

Можливо, я й особливо не звертала  б уваги на все це зрештою, дитина не моя.

Проте в останній рік я відчуваю, що у батька з матір’ю не все добре у стосунках. Щиро кажучи, все рухається до розлучення, і здається, у батька хтось є.

У матері на емоційних переживаннях загострилися недуги, з’явилися нові, і час від часу вона тепер заводить розмову на тему: «Обіцяй, що коли зі мною, ти сестру не кинеш». І хоча мамі ще немає і п’ятдесяти, та й батько поки живий-здоровий і навіть не пішов і сім’ї, я від теоретичних думок про те, що, можливо, доведеться взяти сестру до себе, лякаюся. Як із нею справлятися?

Я не знайшла нічого кращого, як сказати матері, що якщо вона виховуватиме Вероніку в тому ж дусі – сестричка в разі чого піде до дитбудинку. Бо я з нею не впорається. І ніхто не впорається. Потенційна нова дружина батька і старатися не буде, ось ще, навіщо їй.

Мама серйозно образилася на мене.

Довго не розмовляли, тільки недавно помирилися. Але тактику щодо виховання Вероніки мама не змінила.

Що мені робити? Мовчати, ніби моя хата з краю і взагалі, не моя справа? Але цілком можливо, що скоро це буде цілком собі моя турбота. Навіть якщо з матір’ю все буде гаразд, вона цілком може не впоратися з підлітковим віком у Вероніки і доведеться втручатися, вирішувати проблеми?

Чи втручатися вже зараз? Але як?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.