Народилася у нас донечка Улянка. Але я зіткнулася з тим, що чоловік Артем ну зовсім не допомагає з дитиною. Що найсумніше – обидві, і моя мама і свекруха вважають, що так і повинно бути! Кажуть мені: ми самі справлялися, і з дітьми, і з господарством, і з готуванням, і з пранням, і з прибиранням, а чоловіки працювали.
Думала, що ми вже пережили кам’яний вік, де все вирішували якісь безглузді забобони, але виявилося, що моя власна сім’я загрузла в середньовіччі. Чоловік Артем відмовляється допомагати мені з дитиною, а мами хором мене переконують, що це нормально, чоловік і не повинен в цьому брати участь! А он у моїх подруг чоловіки і вночі до дитини встають. і гуляють по можливості з немовлятами, поки їхні дружини відпочивають або домашні справи роблять.
Нашій Улянці зараз майже рік, особливих проблем з нею немає, але все одно дуже важко мені самій з дня у день займатися будинком і дитиною. Декрет вимотує дужче від здачі річних звітів перед новим роком. Я, наївна, думала, що мені буде допомагати чоловік, який так сильно хотів дитинку, але щось він не поспішає.
Я, до слова, в декрет взвгалі не рвалася. У моєму ідеальному зображенні світу я спочатку заробляю собі досить високу посаду, з якої і йду в декрет, а приблизно через півроку виходжу на роботу, найнявши малюкові няню. Інші варіанти мене не влаштовували. Надивилася на “щастя материнства”, коли в декреті була старша сестра. Відрізнити її від зомбі було дуже складно.
Але всі мої плани розбилися об тест з двома смужками. Це було несподіванкою. Взагалі, як я зараз думаю, варто було просто закрити вчасно рот і сходити. куди треба. Артем би навіть нічого не дізнався, а я змогла б здійснити свій план. Шкода, що тоді верх взяли емоції і я розповіла все чоловіку.
Артем стрибав від радості, обіцяв золоті гори. У нас все буде добре, ми впораємося, адже квартира у нас своя, а чоловік непогано заробляє, тобто в фінансову прірву навіть в моєму декреті ми не скотимся. І я дала себе вмовити.
Кар’єру я побудувати ніяку не встигла, пішла в декрет з рядової посади. Чоловік же запевнив, що мені нема про що турбуватися, він завжди допоможе і підтримає.
Коли ж народилася донечка, Артем одразу відхрестився від своїх обіцянок допомагати. Спочатку йому було лячно таку малесеньку дитинку брати на руки і щось з нею робити, адже вона такий тендітна, потім не займався, тому що “дитина у нього завжди плаче”, а зараз вже навіть відмазки не вигадує, просто говорить, що він втомився і хоче тиші.
Звичайно, все супроводжується роздумами на тему “ти ж цілий день вдома, від чого ти втомлюєшся, а я весь день працював, щоб заробити грошей”.
Мабуть, не спати толком тиждень через зубки, це легко і просто. Він в офісі може хоч кави попити в тиші спокійно чи вийти у кафе обідню перерву, а ось у мене іноді не виходить навіть присісти поїсти, хапаю щось находу. Звичайно, мені потрібна допомога, щоб хоча б нормально помитися і поїсти!
Бабусі у нас далеко, тому можуть допомогти тільки порадами, але ось уже без них я точно спокійно можу обійтися. Пробувала скаржитися свекрусі, що її син мені не допомагає з дитиною, але натрапила на стіну нерозуміння. За її словами, чоловік взагалі і не мусить займатися немовлям, це розвага тільки для матері.
– Ти вдома сидиш, тому й займаєшся маленькою. А чоловіку треба після роботи відпочити, все правильно. Та й чим він зможе допомогти, він же нічого не знає? Ось підросте Улянка, тоді і батько підключиться. А поки сама, це наша жіноча доля, – просвітила мене свекруха.
Я так обурилася її фразою, що чоловік не може допомогти, тому що нічого не знає. Звичайно, не знає. Тому що просто навіть не намагається знати, навчитися. Памперс поміняти, погодувати і погратися – не вища математика, правда ж?
Ну, думаю, зрозуміло, свекруха дуже переживає, щоб синок не переробив у неї. Мама завжди за свою дитину горою, навіть якщо у дитини вже своя дитина є.
Але аналогічна реакція від моєї мами мене вразила. Вона теж вважає, що займатися дитиною – це чисто жіноча тема. Чоловік працює і на дружину свою роботу не перевалює, тому і я повинна тягнути свою роботу, тобто декрет, самостійно, своїми силами.
Чудово, звичайно, придумали. Тільки ось чоловік працює по 8 годин і з двома вихідними, а я 24 на 7. Різниця, я думаю, помітна.
Дуже сумно мені, що не отримала підтримки ні від чоловіка, ні від мами, ні від свекрухи. Мені реально дуже важко самотужки все це тягнути, з усім справлятися. Але оточуючі чомусь вважають, що це легко і просто.
Хочеться помінятися з чоловіком місцями хоча б на місяць, щоб він відчув всю красу “сидіння вдома з дитиною”. Тільки сумніваюся, що Артем погодиться.
Перейшли зарчуватися на 80 відсотків на полуфабрикати магазинні, не встигаю я готувати. Не може допомогати – нехай лише спробує мамі пожалітися! Візьму кредит на няню і вийду працювати, а вони всмі як хочуть нехай, самі мене на такий крок змушують.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
