Ми з Тарасом і маленькою донькою живемо у квартирі бабусі, маминої мами. Вона давно полинула на небо. Спочатку цю двушку мама здавала, а потім, коли я надумала виходити заміж, сказала, що дозволяє нам там жити. Але ж без оформлення.
Мама тоді сказала мені:
– Раптом розлучишся, він ще ділитиме ваше майно. Ти в мене одна, тож потім все тобі залишиться і я маю бути спокійна, що ніхто у тебе нічого не забере.
Ми дуже зраділи, що не доведеться платити за орендовану квартиру або брати кредит на житло. Подякувавши мамі, ми з чоловіком стали жити в бабусиній квартирі. Зробили ремонт, відклали грошей на час мого майбутнього декрету.
Мама живе сама у двокімнатній квартирі. Батько розлучився з нею давно, а за кілька років його не стало. Того літа, коли я виходила заміж, мама купила собі будиночок у селі, за 60 кілометрів від Чернівців.
Вона все життя мріяла про дачу. Нам сказала, що тепер їстимемо свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть, то їм буде, де літо проводити. Мама в мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил та енергії багато. Взимку вона у місті живе, а влітку в селі.
А для нас з Тарасом ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: у п’ятницю ввечері відвези, у суботу вдень допоможи, та ще й неділя часто зайнята була цими дачними справами.
Тарасу це не сподобалося. Сказав мені в якийсь момент:
– Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі. Мені легше їй дати грошей, щоб по господарству їй чужі люди допомагали.
Мама образилася. Сказала, що йому добре зображувати себе багатого у чужій квартирі. Це було дійсно так. Ми жили у її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли. Я на той момент уже була на п’ятому місяці.
Терпіти і продовжувати слухатися маму – що нам ще залишалося. Я чекаю дитинку, ходила я дуже складно. А тут ще літо, спека. Я у вихідні сама маюсь у міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає.
І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони нервів. Чоловік завжди приїжджає роздратований, без настрою. Я також. Навіть народжувати я поїхала у суботу сама, на швидкій, бо Тарас був на дачі.
Але мене дуже вразила реакція мами:
– Народиш, подзвони, а Тарасу твоєму нема чого в місто зриватися. Хіба щоб тебе у вікно побачити, який сенс, приїде потім, у неділю.
Чоловік не витримав і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань із народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря.
І далі було так само: як літо, я з дитиною сама. Чоловік допомагає на дачі. А ще варення-соління тоннами везе додому. А ми їх не їмо. Але спробуй, відмовся! Краще й узимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром та оцтом їсти.
А цього минулого літа доньці виповнилося 3 роки. Вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в Карпатах біля озера.
У неї свій будинок, запрошувала давно, та ми не наважувалися, дитина була маленька. Щойно мама дізналася про це, почалося таке! Волала, що допомагати їй нікому буде.
Я відповіла, щоб вона нічого не садила, що нам це не треба. Мама образилася, мовляв, тільки про себе думаєте.
Але останньою краплею стали слова Тараса, адресовані моїй мамі:
– Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо сидіти і гарувати. Тож як хочете, а більше на мене не розраховуйте, з мене досить. Ніякого життя немає.
– То ось як ти заговорив, зятю! – єхидно посміхнулася мама. – Якщо так, приїдете зі своїх Карпат і з’їжджайте з моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви.
Ми поїхали, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на кредит, на перший внесок ми вже маємо гроші. Тим більше, що я вже на роботу вийшла.
Мама приїхала, як нічого не сталося. Каже, живіть, мовляв, я так, згаряча. А чоловік непохитний. Сказав, що шкодує, що погодився жити в цій квартирі взагалі. Спочатку було видно, що за людина моя мама.
Мені хоч і прикро, що він так про неї сказав, але розумію, що Тарас правий. Мені він не забороняє з нею бачитись, але сам спілкуватися перестав.
Розумію, що мама сама винна, але, крім нас, у неї нікого немає. Але й помирити їх не можу. Тим більше, вважаю, що все одно ненадовго буде той мир. Адже у мами дуже складний характер. Але шкода її.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
