Наш син Олександр зростав у нормальних умовах. Ми давали йому все, що потрібно: турботу, дім, освіту. Ніколи не давали приводу для конфліктів. Можливо, навіть трохи балували: єдина дитина таки.
Вибрали нормальну школу, тож я не чула, щоб Сашко брав участь у якихось дитячих потасовках, та його навіть до директора ніколи не водили. Звичайний хлопець, навчався на стабільне “відмінно” й “добре”, нічого особливого. У нього було кілька друзів, але після школи, як це часто буває, всі розбіглися в різні боки.
У студентські роки Сашко намагався сконцентруватися на навчанні. Він завжди хотів швидко розбагатіти і ні в чому не відмовляти, жити красиво. Що ж, якщо це його мотивувало, то я нічого проти не мала. До речі, були в нього подруги. Але як нічого серйозного. Ми часто бачили, як він замикався в кімнаті, щоб поговорити по телефону, але для його віку це було більш ніж нормально.
А потім Сашко познайомився з Ксенією. Із цього все й почалося. Він одразу ж привів її в дім познайомитись з нами. Дівчина дуже симпатична, не відібрати. Але вона була із тих, хто знає собі ціну. На мою думку, навіть переоцінює себе, якщо ви розумієте, про що я.
Оскільки у нас приватна двоповерхова оселя, син не поспішав залишати рідне гніздо. Нас це повністю влаштовувало, адже ми, по суті, зовсім не втручалися у його приватне життя, та й він це чудово знав. Тим більше, що більшість вільного від роботи часу Сашко проводив у своєї коханої Ксені. Міг пропасти на кілька днів, а потім повертався, як ні в чому не бувало.
Місяців за чотири чи п’ять син оголосив про те, що збирається одружитися. Від нас, батьків, нічого не вимагалося. Нас із батьком він просто повідомив, так би мовити. Ось такі новини.
Молоді не робили помпезного весілля, просто розписалися минулого року та відзначили у тісному колі. Єдине: спочатку попросилися жити у нас. Поки не знайдеться варіант пристойніший. Ми не чинили опір і навіть були раді.
Нехай втілюють у життя основні функції шлюбу. Я хотіла ближче познайомитися з невісткою, дізнатися більше про її минуле і побудувати нормальні життєві взаємини.
Але я помилилася. Через тиждень Ксеня закомандувала, що непогано провести в їхній частині будинку хоча б косметичний ремонт. І найголовніше: зробити ще один вихід на першому поверсі. Щоб у такий спосіб відокремитися від нашого крила.
Десь у глибині душі я її розуміла. Але мене не влаштовував сам факт такого нахабства, тим більше, що одружені вони були без року тиждень.
Порадившись, ми з батьком відмовили. Пояснила тим, що все одно вони рано чи пізно з’їдуть в інше місце, а нам зайвий прохід ні до чого. Це стало великою проблемою. Невістка перестала з нами розмовляти і все частіше почала висловлювати свої претензії до Сашка.
Потім почалися нові образи та претензії, які навіть Сашка доводили до жару. І в результаті вони подали на розлучення. Син розумів, що відбувається щось неправильне, але був закоханий.
Як Ксеня поїхала, він став поводитись відчужено. Розмовляв із нами, тільки якщо ми його про це просили. Перестав цікавитись звичайним життям. Тільки ходив на роботу і сидів у своїй кімнаті.
Уявляєте цілих 2 місяці життя в такому режимі? Його не цікавило нічого: друзі, хобі, дівчата все відійшло на другий план. Він почав худнути та запустив себе. Ми не могли якось вплинути на по суті дорослого чоловіка. Але як можна спокійно дивитися на сина, коли він настільки змінювався просто на очах?
Тепер до новин. Кілька днів тому на горизонті знову замаячила Ксенія. Я про це дізналася випадково: почула розмову сина телефоном. Він уперше за цей час посміхався, у його голосі відчувалася колишня любов до життя. Це добре. Але я знаю таких жінок як вона. Ви думаєте, у її характері щось змінилося? Та не діждетеся!
З одного боку, якщо Сашко знову підбадьориться, для нас, батьків, це буде справжнє свято. Але терпіти у себе в будинку його колишню ми не будемо. Тож у разі їхнього возз’єднання диктувати умови вже будемо ми. Нехай живуть у орендованій квартирі. Якщо зійдуться характерами – чудово. Ми будемо лише раді.
А якщо знову все піде не так, я навіть боюся подумати, що трапиться з Сашком. Бо вважаю, що Ксеня просто не знайшла нікого кращого, тому висновків для себе вона не зробила жодних.
З іншого боку, син уже дорослий, і допомогти йому в цій ситуації більше нема кому. Тож сидимо ми тепер із батьком як на їжаках, не знаючи, чим усе це закінчиться. Але сподіваємося, як завжди, лише на краще.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
