Відколи я вийшла заміж, моє життя сильно змінилося. Жити ми з Олегом пішли відразу окремо, хотіли самостійності і щоб ніхто нам не вказував, як правильно будувати своє життя.
Завдяки такому рішенню ми майже ніколи не сперечалися з батьками обох сторін, а навпаки, підтримуємо дружні стосунки.
Раніше з Олегом ми дуже любили мандрувати, раз в рік обов’язково відвідували море.
Проте з появою дітей сильно все змінилося, адже діти наші прийшли в цей світ з переривом у два роки.
Спочатку на світ з’явилася Настя а через два роки і Андрійко. Ми з головою поринули у батьківство і були щасливі від цього.
Наші подорожі ми відклали на майбутнє, до того часу, поки наші діти не підростуть.
Та цього року наша Анастасійка закінчила четвертий клас, а Андрійко другий. Аж тут дзвінок від брата чоловіка, який проживає з сім’єю у Польщі.
– Нас запрошують у гості, – сказав чоловік. – Давайте зберемось і поїдемо, це недалеко. Я з-задоволенням погодилась, самій вже хотілось якоїсь вилазки, тим паче за кордон, а ми вже всією сім’єю мали паспорти.
Тому я почала, як слід готуватись. Придбала гостинці, для братової родини, гарні подарунки для їхніх діток. І вже цими вихідними, вирушили у мандрівку.
Кордон ми перетнули швидко і вже через пів годинки ми були в Перемишлі. Нас на вокзалі зустрічав брат Олега. Теплі обійми і радість від зустрічі.
А потім нам брат запропонував пройтися пішки до його будинку.
Сказав, маршрутка це дорого, за нас всіх нам обійдеться в двадцять п’ять злотих, а так трішки перейдемось, заодно оглянемо місцевість. Це тут недалечко наголосив він.
Довго не роздумуючи ми вирушили в дорогу. Після півгодинної ходьби, наші діти сильно втомились, на що Орест, брат мого чоловіка, сказав: “Ми вже більше половини шляху пройшли, залишилось ще зовсім трошки, нема коли вже на маршрутку сідати”.
З важкістю, але якось ми подолали весь цей шлях до будинку. А там на нас чекає смачна вечеря, подумала я собі, адже ми сильно зголодніли і вже кожен з нас мріяв, як би смачно повечеряти.
Коли ми зайшли в квартиру, нас зустріла привітно Любочка, дружина Ореста. Помивши руки ми всі пішли до столу, де на нас чекала скромна вечеря.
Кілька бутербродів зі сиром і ковбасою, а ще картопля в мундирах із оселедцем. Моїм дітям толком не було що їсти. Тоді Любочка запропонувала дітям кульки з молоком.
Спати нас поклали в маленькій кімнаті, де нам важко було спати, адже було дуже душно, та ще й ця пральна машина шуміла до пів ночі, яку Любочка включила на ніч.
Після такої ночі ми повставали втомлені. І вже зранку я запропонувала чоловіку переїхати в готель, або ще краще, повернутись додому.
Ми довго роздумували, як це маємо сказати Оресту. Та коли за сніданком натякнули, то я помітила як Любочка зраділа, наче чекала такого повороту наших думок.
Ось такою короткою була наша мандрівка вперше за кордон. Мабуть це тільки в нас в Україні, ми такі гостинні, все найкраще для гостей.
А за кордоном ніхто нічим не париться. Гості чи не гості, а ми живемо звичним для себе життям.
Для себе лише зробила висновок. Звісно, що ще хочу мандрівку в цю країну, але вже незалежно від родичів.
Думаю, ми більше побачимо і отримаємо насолоди, якщо помандруємо самі і житимемо в готелі.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
