Нас у сім’ї було п’ять сестер. Мені не було тридцяти, коли я переїхала до Чехії, де і осіла на все подальше життя. Коли наша старша сестра Алевтина полинула на небеса, мене вмовили переїхати назад до України, у квартиру Алевтини, бо я залишилася одна на чужині і щойно провела в останню дорогу чоловіка.
Треба сказати, такою була воля старшої сестри, але вона мене не дочекалася.
Повертаюся я, родичі привітно зустрічають, але жодного слова про оформлення квартири на мене. Коли я була в дорозі, одна із сестер вступає в спадок, оформляє квартиру на себе, повідомивши нотаріусу, що інших спадкоємців немає. Ця ж сестра, цю ж квартиру і продала Алевтині багато років тому. Таким чином вона вирішує знову отримати її у власність, але тепер як спадкоємиця за законом.
Нотаріус все-таки за її згодою дозволяє мені подати заяву на спадщину, оскільки я теж маю на це право. Реєстрацію на квартиру анулюють. Після цієї заяви на вступ у спадок також подають й інші сестри. Тепер нас чотири власники у цій квартирі.
І ось у мене справедливе і логічне запитання: навіщо мене покликали жити у цю квартиру? Чи боротися мені за свою частку? Чи повертатися у Чехію, де житло орендоване, але є договір, все законно, тебе ніхто не виселить, ти не думаєш, чим заплатити за комунальні і за що купити хліба? Так, там немає у мене рідних, бо дочка у Німеччині, а син у Америці, але там я – вдома. А в Україні, де рідні сестри, мені і мої душі незатишно і холодно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
