Нас у сім’ї троє дітей. Старша сестра вже давно живе за кордоном і рідко не те, що приїздить, навіть дзвонить мамі дуже інколи. Я живу в місті за 200 кілометрів від рідного селища, теж не часто виходить відвідати маму.
Але все ж таки я раз на місяць стабільно відвідувала її і наймолодшу сестру, поки та жила з мамою. Два роки тому сестра поїхала вчитися, і мати залишилася зовсім одна.
Мамі 61 рік, ще не стара, але через те, що мало з ким спілкується, часто плаче, що вона нікому не потрібна і нікому до неї немає справи. Батько пішов із сім’ї років 10 тому, відтоді його ніхто не бачив. Виходить, не лише покинув дружину, а й від нас, дітей відмовився!
У мене навіть образа на батька вже минула, лишилася тільки байдужість. З’явиться, не дай Боже, ніколи не прийму і не допоможу нічим. Але сподіваюся, що так ніколи його більше не побачу.
Мама жаліється мені. Старша сестра далеко і вона розуміє, що вона не приїде до неї жити, особливо поки в Україні таке. Молодша вчиться і теж не планує повертатися в богом забуте і не дуже затишне селище. Та й роботи нема тут.
Мама часто натякає, що я самотня та могла б повернутися додому. Я незаміжня, але мені всього 38 років і що я робитиму в цьому селищі? Ні роботи, ні житла пристойного, мама живе в старій хаті.. Я вже тисячу разів пропонувала забрати її до себе, але вона пручається, каже, що не звикне до великого і галасливого міста.
Зараз вона вже стала рідше мені говорити про свою самотність, але коли я приїжджаю до неї, бачу таку втому та тугу в її очах, що не можу більше це витримувати.
Як вмовити маму переїхати до мене, а ту хату продати? Може, хтось дасть пораду.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.