Нас у сім’ї троє дітей, я наймолодша. Батьки вже пенсіонери, пенсії маленькі, і я їм допомагаю, як можу. Старші сестри мають вже родини, в однієї маленька дитина, в іншої – двоє дітей. Батькам вони не допомагають, кажуть, що гроші треба витрачати на дітей, а батькам уже багато не потрібно, є одяг, житло, а на продукти достатньо двох пенсій.
Донедавна я не наполягала, вирішила, що може у них немає можливості, але коли старша сестра купила машину, мене це дуже здивувало. Машину вони купили нову з салону, ще й в такий час, як зараз.
Я подзвонила Олі і запитала, невже вона не має зайвої тисячі гривень для старих батьків, які виростили її, вивчили і допомогли побудувати будинок. Вона відповіла, що я просто їй заздрю, і що мене ніхто не змушує допомагати батькові й матері. Інші батьки навіть із пенсій допомагають онукам та дітям, і навела приклад своєї знайомій.
Мені стало дуже неприємно й сумно від такої розмови, я зателефонувала до середньої сестри, щоб розповісти про це. Галина мене вислухала, але не підтримала, сказала, що розуміє старшу сестру, бо в самої дитина і знає, скільки на неї йде грошей. Сказала, що мені легко говорити, адже я сама.
Так, я незаміжня, але в мене невелика зарплата і немає свого житла, я винаймаю не квартиру, а кімнату, так дешевше.
А сестри живуть у своїх оселях, старша з чоловіком купили, середня сестра у квартирі чоловіка, а я на власне житло навряд чи колись зберу, хіба що майбутній чоловік буде з квартирою.
Батьки живуть у маленькому містечку, мають дачу. Але років із п’ять тому вони написали заповіт, де все їхнє майно ділитися порівну на нас трьох. Значить, я навіть повернутися до рідного міста не зможу у разі чого, адже там маю лише третину квартири.
Але якщо так, то й допомагати треба всім порівну, хіба не так? Вирішила я поговорити з батьками на цю тему. Вони сказали, що коли у них троє дітей, то вони й не можуть залишити майно комусь одному, незалежно, що у нас із сестрами є. А мене, мовляв, ніхто не змушує допомагати, вони звикли обходитися тим, що є.
Але ж я бачу, що вони відмовляюь собі багато в чому, а батькові ще й ліки потрібно щомісяця купувати.
Зараз я залишилася винною у всіх. Сестри не хочуть спілкуватися, живуть своїм життям, а батьки дорікають мені в тому, що я всіх пересварила, і їм тепер незручно перед старшими дочками, кажуть, що я так все піднесла їм, ніби це вони жаліються на брак грошей.
Що тепер робити не знаю. Батьки попередили, що грошей від мене більше не візьмуть, і іншої допомоги теж.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.