Нас в родині троє дітей, я і два брати, всі ми погодки. Звичайно, батькам у 90 роки було важко: квартира маленька, зарплату вчасно не платили, маму скоротили.
Тоді вона й поїхала на заробітки спочатку в Польщу, а потім в Іспанію, де і осіла на багато років. Мамі тоді було 44, а зараз – 71 рік.
Останні років 18 вона доглядає стареньких людей. Заробляє добре досі, давно вивчила іспанську мову.
Нас усіх мама, звичайно, забезпечувала, одягала і допомагала вчитися, всім на подарувала по квартирі, в їхній з татом зробила ремонт і купила тату машину і дачу.
Раз на рік вона приїздить додому – і так вже більше 20 років. А потім знову їде в Каталонію свою, там у неї вже теж своя однокімнатна квартира.
Ми всі там було у мами в гостях, крім тата, він ніколи чомусь не хотів. Та й ми всі живемо а рідному Ужгороді, туди жити нікого не тягло. Це мама там як риба у воді.
Коли я була з донечками у мами кілька років тому, тоді вона мене і познайомила з Мігелем. Він її віку приблизно, внук когось ще з перших її підопічних і вони дружать з ним вже багато багато років.
Той Мігель був колись одружений, але давно овдовів, має єдиного сина, який давно виїхав кудись в штати.
Я тоді дивилася на них і все розуміла, адже всі ми дорослі люди. Та хотілося вірити, що тато і ми всі для мами все таки важливіші. І мама це доводила приїздами, грошима, подарунками.
Останній її приїзд мав бути остаточним поверненням, адже допрацювала вже до всіх пенсій і до поважного віку.
Але мама повела себе геть не так як ми думали і очікували.
Приїхала, побула три місяці, грошей роздала – всім нам трьом по дві тисячі євро всього. і поїхала до «друга» назад.
Сказала, треба справи по завершувати, підлікуватися. А я ж знаю про того її багаторічного друга. І мені дуже сумно, що тату прийдеться самому старіти, хоч вони так і звикли.
А як завернути маму додому? По дві тисячі євро вона нам дала, але онукам квартир купувати не збирається! Так і сказала на Великдень.
Сумно, що на внуків мамі байдуже, а ми тут зі своїми українськими зарплатами точно своїм дітям на нерухомість не заробимо.
І всі ж ми розуміємо, що там у мами збереження поважні, я ж знаю, вона сама говорила якось.
І навіщо їй ті гроші в такому віці, скажіть? Юною вже все рівно не стане, скільки до косметологів і фахівців не ходи.
Словом, я розумію, що не маю права на якісь докори і претензії на мамину адресу, але так гірко на душі. Дуже хочу повернути маму додому до батька, який знову її чекатиме.
Та як це зробити – не знаю. Можливо, у вас виникнуть якісь думки і поради – буду дуже вдячна, якщо поділитесь.
З повагою, Олена К., місто Ужгород
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
