Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє!
Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося.
Так сталося, що замість матері нам з моєю сестрою Тонею стала наша тітка. Тітка Ліда. Починаючи з того часу, як мені виповнилося 13 років, ми жили в її будинку повністю за її рахунок. Вона купувала нам продукти, одяг, все, що було потрібне. Ніколи не кричала на нас, не засуджувала, як це робила наша справжня мати.
У мами було своє бурне життя і вона нами мало цікавилася. Нічого дивного в тому, що якось вона просто поїхала від нас із черговим кавалером і так і не повернулася.
Життя з тіткою було зовсім інше. Тітка Лідія не мала своїх дітей, тому все тепло і любов вона віддавала нам. За це я їй дуже вдячна. Жаль тільки, що разом ми прожили не так довго, як би мені цього хотілося. Ну і ще одна ложка дьогтю: мою молодшу сестру, Тоню, вона завжди любила більше. У мене – менше прав, більше обов’язків і домашніх справ.
Напевно, тому я раділа, коли виходила заміж. Розумієте, важко щодня почуватися хоч трохи, але якоюсь неповноцінною. А мій на той момент наречений буквально носив мене на руках. Я почала жити окремо, а Тоня залишилася при тітці. Хоча згодом і сестра вирішила переїхати. Та не аби куди, а зовсім в іншу країну заробити грошей, подивитися світ.
Проте кожні півроку Тоня поверталася до тітки. На кілька тижнів або близько того. І щоразу вона вкладала зароблені гроші в ремонт будинку тітки Ліди. Скосився паркан? Треба поміняти. Дах протік? Поміняємо.
Я якось теж хотіла зайнятися цим питанням, але, на жаль, моєї зарплати вистачило б лише для того, щоби зробити якісь косметичні зміни. На фоні сестриних вкладень це виглядало б жалюгідно.
Потім у мене народилася дитина і зайвих коштів не стало зовсім. У той же час Тоня продовжувала їздити туди-назад, і я нарешті зрозуміла, чого вона чекає. Тітка Лідія не молоділа, це було зрозуміло. Але щоразу, коли ми з нею бачилися, вона більшу частину часу хвалила Тоню. Яка вона чудова та працьовита, як допомагає.
І ще було б непогано, щоб вона там, за кордоном, знайшла собі багатого чоловіка, як у кіно. От було б чудово. Мої справи їй були менш цікаві, навіть до сина на день народження тітка прийшла в останній момент. Було якось навіть прикро.
Ми з Тонею теж віддалилися одна від одної. Якщо раніше, у перші кілька років, ми активно тримали зв’язок по телефону, ділилися новинами, то потім це все кудись зникло. Я була зайнята своїм життям, а вона – своїм. Багато роботи, побут і все інше, одним словом – доросле життя.
А коли тітки Лідії раптово не стало, то це було потрясіння для нас обох. Пощастило, що Тоня була на батьківщині. Інакше, гадаю, вона б не встигла приїхати вчасно. А мені хотілося з нею поговорити. На поминки прийшло достатньо народу: у тітки за життя було багато друзів, знайомих. Сусіди її любили, тож сльози на їхніх очах були точно щирими.
Цього разу ми з Тонею помітили обидві: проводити рідну людину в останній шлях треба так, щоб потім не було соромно.
Я сподівалася, що цей день буде повністю присвячений тітці Лідії. Ми згадаємо, якою вона була за життя, скільки доброго встигла зробити. Все, що в таких випадках на поминках зазвичай. Принаймні такою була моя особиста думка.
Я опівночі просиділа у спогадах, думаючи про те, як нам із сестрою колись пощастило. Якби мати залишила нас тоді і не з’явилася тітка в потрібну мить – страшно навіть подумати, ким би ми виросли. Мороз по шкірі.
Тоня говорила після мене. І її слова були цілком правдиві й однозначні: тітка була найдобрішою і найсвітлішою людиною в нашому житті, і навіть тепер, після того, як ми виросли, їй важко уявити когось, хто міг би бути ріднішим, ніж вона. Тоді ми ніби знову стали справжніми сестрами, які разом жили, ділилися секретами і були не розлий вода.
Але потім слово взяли сусіди та друзі тітки. І їхні слова була не про нашу тітку, яка дуже рано покинула цей світ. А про Тоню, мою сестру. Про те, яка вона молодець. Постійно приїжджала до тітки, постійно щось робила з її будинком. А як вони дружили, як багато тітка доброго про неї говорила за життя.
І це мене надломило. Я намагалася не думати про причини такої поведінки Тоні. Але все було аж надто очевидним. Вона просто переробляла цей будинок під себе, хіба незрозуміло?
А потім ніби хтось усередині змусив мене відвести сестру у бік і почати ту розмову.
Я сказала Тоні, що будинок ми продамо і гроші поділимо між собою. Іншого варіанта не дано. Що жити сама вона там не буде, хоч би як старалася. А якщо їй так сильно хочеться, то ми покличемо оцінювача. Половину від тієї суми, що він скаже, сестра повинна мені віддати з власної кишені. Інакше ніяк.
Мабуть, це давно сиділо в мені. А емоційне навантаження і раптовість того, що відбувається, вивалили з мене все й одразу.
Напевно, це не те, що кажуть на поминках. Але ні тоді, ні зараз я не можу сказати, що про щось шкодую. Краще швидко і різко, ніж потім тягнути гуму і не знати, як розпочати розмову. Проте Тоня мій сплеск емоцій не оцінила. Я бачила, що вона хотіла мені щось сказати, але просто розплакалася і відійшла.
Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію. Потрібно трохи пограти в жертву та ігнорувати мої повідомлення. Але вже минуло два місяці, і я не збираюся відмовлятися від своїх слів. Думаю, нехай ще місяць ображається, а потім ми знову маємо поговорити.
Життя триває, і треба якось у ньому крутитися. Віддавати будинок сестрі, яка надто нахабно переробляла його під себе, я не збираюся. А довго вдавати з себе овечку їй не вдасться. Тітка Ліда була мені такою ж рідною, як і Тоні.
Тож для мене це теж непросто. Засуджуйте мене скільки хочете. Але я вважаю, що роблю правильно. У мене є своя сім’я, своя дитина. І ким же я тоді буду, якщо не подумаю про її благо? Сподіваюся на вашу підтримку, дякую за всі ваші думки поради.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
