fbpx
життєві історії
Нас з Ярославчиком вже на третій день і додому виписали: все пройшло добре і легко. Вдома ввечері зібралися за столом, наша родина і свекри, бо мої батьки далеко. Ярославчик спав, я раділа, що посиджу спокійно. – Ну, неси свідоцтво! – попросила я Богдана, але чоловік якось відвів очі, а свекруха задоволено посміхнулася. Краще б я того свідоцтва взагалі ніколи не бачила

Ми з чоловіком Богданом одружилися два роки тому і з нетерпінням чекали нашого первістка. Вже на п’ятому місяці ми знали що чекаємо хлопчика, нашій радості не було меж! Я одразу сказала Богдану, що хочу назвати сина Ярославом, дуже вже мені подобалося це ім’я: благородне, величне, мужнє. Так звали самого князя, що там казати! І звучить як гарно: Ярослав Богданович.

Богдан нічого не мав проти, підтримав мене у виборі імені для нашого первістка. Ми з цього в принципі секрету не робили: і своїм батькам, і свекрам повідомили. Яке назвемо синочка. Вони, звичайно, були за, адже взагалі це наша, лише батьківська справа, вирішувати: як назвати нашу дитину.

І ось настав радісний момент: у цей світ прийшов наш Ярославчик. Все сталося на диво легко і швидко, за що я була дуже вдячна синочку. Поки ми ще з ним були у відділенні новонароджених, Богдан, як це роблять більшість батьків, пішов у РАЦС і зареєстрував дитину.

Нас з Ярославчиком вже на третій день і додому виписали, оскільки, як я вже сказала, все пройшло добре і легко.

Вдома ввечері зібралися за столом, наша родина і свекри, бо мої батьки живуть далеко, в іншій області, і збиралися приїхати привітати нас трохи пізніше, коли ми з маленьким звикнемо дома і життя увійде у більш звичне русло.

Свекри ж живуть у нашому місті, тому свекруха Інна Володимирівна прийшла зарані, щоб підготувати все до нашого повернення, а разом з нею ми вже накрили на стіл. Дякувати їй, мама чоловіка багато взяла на себе, адже я більшість часу була зайнята з малюком.

Нарешті нагодований Ярославчик у своєму новому ліжечку спав, а я раділа, що посиджу спокійно з чоловіком і ріднею за столом.

Ще вдень я помітила, що мій Богдан якийсь трохи збентеженій, якось трохи немов уникає мене, але я не надала цьому значення, адже всі ми опинилися у нових і незвичних для нас умовах: в нашій оселі – ще один мешканець, який, хоч і дуже маленький, але диктує нам умови, і всі ми до цього маємо адаптуватися і звикнути. Але причина Богданової розгубленості виявилася в іншому…

Коли всі ми вже сіли за стіл, я, нарешті, згадала про найважливіше:

– Ну, неси свідоцтво! – попросила я Богдана, – Обмиємо Ярослава Богдановича! Я компотом, ну а ви – хто чим бажає, вам можна.

Але чоловік якось відвів очі, а свекруха задоволено посміхнулася.

– Ну, чого сидиш? Давай свідоцтво про народження Ярика, воно ж у тебе! – знову звернулася я до Богдана.

Чоловік якось повільно встав і мовчки приніс документ про реєстрацію нашого малюка. Краще б я того свідоцтва взагалі ніколи не бачила…

У свідоцтві про народження Ярослава було написано:

«Петренко Федір Богданович»

Я спочатку подумала, що це якийсь розіграш або документ ненарокм підмінили і це чиєсь чуже свідоцтво.

Але у наступну мить я вдивилася: Прізвище – наше, Петренко, по-батькові – правильно: Богданович. Але – Федір! Чому – Федір, який ще Федір, якщо повинен бути Ярослав?!

Я просто сиділа і кліпала очима, утративши дар мови. Потім видавила з себе:

– Це… що?

– Це свідоцтво про народження нашого коханого онука, вашого синочка Феді! – радісно і урочисто промовила Інна Володимирівна.

Я дивилася на свекруху, як вівця на НЛО, потім перевела погляд на Богдана:

– Це розіграш? Богдане, ви мене розігруєте? Де справжнє свідоцтво про народження Ярослава?

– Це воно і є… Мила, розумієш, мама дуже мене просила,, щоб я записав сина на честь її дідуся, якого мама дуже любила, він для неї дуже багато значив… навіть я його трохи пам’ятаю… Мій прадід Федір був дуже доброю людиною, багато зробив добра у житті, багатьом допоміг…

Я хапала повітря, наче риба, викинута з води на берег.

– Так-так, ти вже не сердься, донечко. Це я упросила Богдана назвати вашого малюка Федею… Мені якраз дід наснився у ніч, коли ти народжувати поїхала. Але тобі не сказали, бо ти б не дозволила, та і не хотілося тебе хвилювати, все ж народження дитинки – для жінки велике, хоч і радісне, потрясіння. Я дуже щаслива, що ім’я мого діда продовжиться у вашій родині, дуже вам за це вдячна!

Я не знала, що їм всі відповісти. Сліз я, звісно, стримати не змогла. Для мене наче світ обвалився.

– Ну що ти, Оленко, дитинка ж здорова, он як легко народилася, спокійно спить, добре їсть! – вмовляли вони мене, але я нікого не хотіла чути.

Першим поривом було – бігти наступного дня у РАЦС і змінювати синове ім’я на Ярослава. Але я розуміла, що це – сварка з Богданом, зіпсовані взаємини зі свекрами, які, якщо не рахувати цієї витівки, хороші люди, які добре до мене ставляться… І я спробувала пересилити себе. Досі пробую.

Минуло вже два місяці, а я все ніяк не можу звикнути і прийняти, що мого сина звуть Федір. Федя, Федько… Федір Богданович.

Я вважаю, що чоловік і свекруха вчинили дуже неправильно і нечесно по відношенню до мене. Але чому я ще не побігла і не перереєструвала дитину – сама не розумію. Адже це було б, мабуть, найправильніше…

А якби зробили ви на моєму місці? Чи варто відстояти свою думку і повернути сину ім’я, яке обрала для нього я, чи змиритися, що його звуть… Федір? А як йому буде у садочку, школі, дорослому житті? Адже це ім’я зовсім не популярне зараз, воно давно застаріле, несучасне.

Чи задля миру у родині залишити все, як є, звикнути, що я тримаю не руках не Ярославчика, а Федю, оскільки й справді головне це те, що хлопчик здоровий, спокійний, що впізнає нас і вже навіть подарував нам свої перші посмішки?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!