Наш єдиний пізній син Орест кілька років тому виїхав працювати і жити у Німеччину. І ось тепер, замість того, щоб забрати нас до себе, він повернувся в Україну. Та аби ж лиш це!
Я народила сина у досить зрілому віці. Ми з чоловіком розуміли, що це є велика відповідальність. Нам потрібно було зробити все, щоб зробити дитину щасливою. Крок за кроком ми рухалися до цією метою, і, знаєте, у нас добре виходило! Жили дуже добре, в достатку, теплі та затишку. У Ореста було все і навіть більше.
Син добре вчився, закінчив школу із золотою медаллю і вступив до престижного столичного вишу. Вчителі та викладачі всі як один хвалили нашого хлопчика: «Якщо він продовжуватиме в тому ж напрямку, на нього чекає велике майбутнє!» Так і сталося!
Одразу після закінчення університету Оресту зробили незвичайну пропозицію. З’явилася нагода поїхати на практику за кордон. Перспектив море! Тому син погодився, навіть не роздумуючи. А ми з чоловіком літали від щастя. Наш улюблений син зможе не лише збудувати кар’єру, а й знайти хорошу дружину!
І ось Орест поїхав. Чесно кажучи, я дуже побоювалася втратити з ним контакт, тому часто телефонувала і спілкувалася з сином. Він був не проти і завжди радісно розповідав про свої новини.
Через півроку активної роботи у компанії Оресту запропонували підписати контракт. Він, само собою, погодився. Здається, життя ставало таким, як ми його собі й уявляли.
А далі – більше! Якось Орест зателефонував і поділився, що почав спілкуватися з однією дівчиною. А сама вона виявилася не аби ким, а донькою його начальника. Подумати тільки! Син сказав, що планує зробити їй пропозицію та одружитися.
Але коли все це почалося в Україні, буквально за кілька тижнів Орест приїхав додому без попередження.
Каже, хотів зробити сюрприз. Звісно, ми з чоловіком були хоч і стривожені вчинком сина, та дуже раді його бачити. Я зготувала швидку святкову вечерю, а наступного дня син повідомив, що планує зустрітися з друзями. Якщо чесно, мені не дуже сподобалася ця витівка. Але ж не можу я заборонити дорослому синові кудись іти?
Ось він і пішов. А прийшов аж наступного ранку весь пом’ятий, але якийсь такий щасливий, аж світисвя.
– Мамо, тату, здається, мені посміхнулася удача. тепер я упевнений, що правильно зробив, вирішивши повернутися в Україну і робити щось важливе для перемоги тут. А тепер я ще й знайшов її! – мало не криком сказав Орест.
Я дар мови втратила на той момент.
Виявилося, що десь у місті син зустрів своє перше кохання Оленку. Це ще шкільна історія з не найприємнішим кінцем.
Справа в тому, що дівчинка ця була із бідної родини. Я не хотіла, щоб вони взагалі спілкувалися, а тим більше думали про майбутнє після закінчення школи. Мені довелося поговорити з її батьками та натиснути на них. Якимось дивом Оленка тоді відв’язалася від нашого Ореста. Але він ще довго бідкався і переживав.
І ось тепер знову вона на нашу голову!
– Ти ж не можеш все кинути і залишитися з нею! Подумай про майбутнє! – майже плачучи сказала я. – Тебе там чекає наречена!
Але синові було байдуже. Він відповів, що не має наміру втілювати в життя наші надумані мрії, і пішов.
Довгий час, майже місяць, він не хотів виходити на зв’язок., тільки писав скупі повідомлення що живий-здоровий. Я місця собі не знаходила.
А потім він подзвонив сам і ще раз повідомив про свої наміри. Орест сказав, що більше не збирається нікуди їхати, шукатиме роботу чи піде служити на батьківщині та плануватиме весілля з Оленою.
В одну мить наші з чоловіком плани перетворилися на розбиті надії. Не вірю, що це сталося з нашою родиною.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.