Наша Оксана трохи в одній фірмі попрацювала, трохи в іншій, а зараз взагалі сидить дома на дивані, і клацає в телефоні, який, до речі, ми їй поповнюємо. Щоб ви розуміли, дівці вже 37 на носі, і тут вона почала в такому “житті” нас з батьком звинувачувати. Каже, ніби це ми її заставляли вчитися в університеті, а вона хотіла іншого. Не знаю що далі буде. Розповніла! Хто її тепер заміж візьме?
У нас з чоловіком єдина дочка, Оксані в цьому році буде 37 років. І так, вона самотня, безробітна жінка, яка всі свої невдачі раз у раз – заїдає. Оксана у всьому звинувачує нас. Але я не розумію, в чому наша провина, адже ми для своєї дитини бажали тільки кращого.
У школі Оксана вчилася дуже гарно, її одну з класу завжди брали на олімпіади. Оксана була розвиненою дівчинкою в усіх сферах. А тому після школи ми подумали, що було б чудово відправити її навчатися на інженера. Все ж це така професія, яка треба завжди і всюди. Поступила Оксана на державне завдяки своїм знанням, але на третьому курсі почалася проблеми.
Почала вона зустрічатися з одним хлопцем не з дуже хорошої компанії, стала пропускати навчання. Ми тоді з чоловіком ледве її втримали в університеті, адже вона хотіла його кинути. Ще й почала нам говорити, що ніколи не хотіла бути інженером.
Благо, з тим хлопцем розійшлася, закінчила навчання. Потім почала шукати роботу. В одній фірмі попрацює трохи, потім в інший, в третій. В результаті кинула роботу інженера, на якій мала хорошу зарплату, поїхала в інший кінець країни. Знаєте, ким стала там працювати?
Барменом… Так-так, з вищою освітою, з прекрасним розумом Оксана працювала барменом. Потім знову кинула, повернулася в наше місто. З 29 взагалі постійно змінювала роботи з однієї на іншу. Ну а зараз в 37 сидить дома на дивані, і клацає в телефоні. Взагалі ніде не працює, ми з чоловіком даємо гроші. А вона нам у відповідь каже, що якби не змусили її вчитися в університеті і якби дали зустрічатися з тим хлопцем, то все було б у неї добре. Ми винні в тому, що у неї життя не склалося.
А я не розумію, треба було їй дати зруйнувати своє життя, кинути все? І де б вона зараз була? Чи й справді ми винні, що змушували її? Як її привести до тями? Дівці 37 років, а вона самотня мадам, яка лежить на дивані і заїдає все бутербродами і смаженою картоплею.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
