Наша розмова з Ольгою Василівною закінчилася неочікувано. – Ніколи ти не станеш нашою невісткою, і навіть не старайся вливатися в нашу сім’ю. Я ще зі своїм Михайликом поговорю “по душам”. Ти думаєш, раз в тебе квартира і машина, то все – хороша партія. Та ти біля моєї Маринки і поруч не стояла. А те, що вона досі свого житла немає, нічого, молода, ще наживе. – Я задумалась, а чи дійсно мені потрібен чоловік з такою сімейкою?
***
З ранку нічого не віщувало біди, точніше навали майбутньої свекрухи. Я солодко потягнулася в ліжку, Михайло давно виїхав на роботу. Мені пощастило більше, я маю можливість працювати віддалено. Зваривши каву, я зручно влаштувалася перед телевізором, як раз показували новини.
Насолодитися свіжозвареною кави мені не вдалося, пролунав дзвінок домофону. Я з жалем поставила чашку на стіл і пішла відчиняти в надії, що це не до мене.
– Хто? – запитала я.
– Оксано, це Ольга Василівна, – прохрипів голос з динаміка.
Я дивилася на слухавку домофона, здавалося, що мені ввижається. Звідки ця дама дізналася мою адресу, вона ж ні разу не приходила до нас в гості. Що змінилося зараз?
– Ну, я довго буду стояти на вулиці? – не витримала дама.
– Я вже відкрила, – промовила я і швидко почала розпихати по шафах розкидані речі, а брудний посуд – в посудомийку. Не те, щоб у мене було дуже не прибрано, але так, творчий безлад, Михайло вранці не прибрав за собою, я ще не встигла навести порядок.
Однією ногою заштовхала коробку від піци за шафу, а іншою намагаючись влізти в джинси, я помчала відкривати двері.
– Навіть поверх не сказала, я що повинна математичними обчисленнями займатися? – жінка була в своєму репертуарі.
– Так ви не запитали, а я сама не здогадалася, – для чогось почала я виправдовуватися.
– Значить, ось де живе мій син, – скрививши губи, вимовила Ольга Василівна, при цьому продовжувала роздягатися.
– Начебто його все влаштовує, – не зрозуміла я її претензій.
Так вийшло, що Михайло переїхав жити до мене без згоди мами. Хоча начебто вже дорослий хлопчик.
– Ну, показуй свої хороми, – командним тоном промовила вона.
Я все ще не розуміла мети її візиту. Але провела її вглиб квартири.
– Так у тебе ще і свій кабінет є? – вигукнула жінка.
– Ну так, спальня, вітальня, кабінет, він мені потрібен для роботи, так як я ще шию речі на замовлення, – прокоментувала я її слова.
– Ти ж начебто проєктами займаєшся, Маринка говорила, що у тебе хороша робота.
– Ну так, але це не заважає мені шити, так як це моє захоплення з дитинства, – відповіла я їй.
Без дозволу жінка попрямувала в бік кухні.
– А кухня яка велика! – вигукнула вона.
– Кухня-їдальня, нічого незвичайного, – скривилася я, мені чомусь хотілося скоріше позбутися від її присутності.
– А Марина кімнату зі своїм орендують, – задумливо промовила вона, – а ви тут удвох живете.
– Так чому Марина з Вами не живе, у Вас же дві кімнати, – запитала я у майбутньої свекрухи.
– Ну ні. Не люблю, коли багато народу, – скривилася Ольга Василівна.
Я мовчки знизала плечима.
– Ну що, кави звариш чи я так і буду тут стояти, я ось тістечка купила, – вона дістала зі своєї сумки кошики з кремом.
Тільки зараз я помітила, що вона не залишила свою сумку на вішалці при вході, а тягала за собою.
– Я до тебе, власне, у справі, – доїдаючи третій кошик, промовила майбутня свекруха.
Я лише тільки про себе посміхнулася, хто б сумнівався.
– Влаштуй Маринку до себе на роботу, а то вона зовсім без грошей сидить, все за оренду віддає. Вона сказала, що у вас в організації добре платять, – сьорбаючи з чашки, з повним ротом крему прочавкала вона.
– Ольга Василівна, у нас в організації тільки одна посада, і вона моя. Якщо я порекомендую Марину, то сама залишуся без роботи. До того ж у вашої дочки не зовсім та освіту, яку потрібно, наскільки мені відомо, – відповіла я на її прохання чисту правду.
– Так влаштуєшся на іншу роботу, у тебе он яка велика квартира, машина теж є. А Марина якраз запрацює.
– А я, вибачте, де повинна працювати? – зовсім не зрозуміла я її прохання.
– Так знайдеш або просто свої ганчірки шити будеш, – махнула вона в сторону кабінету. – А ще, пропиши до себе Михайла, мені за квартиру буде менше платити.
Мої очі округлилися від подиву, точніше від такого нахабства. Ольга Василівна говорила всю цю маячню з таким наївним виразом обличчя, здавалося, що вона сама вірила в те, що я погоджуся. Як то кажуть, простота гірше…
– Не думаю, що погоджуся на вашу пропозицію, – категорично заявила я їй.
– Ось значить так ти з майбутніми родичами чиниш, а ще в нашу сім’ю хочеш залізти, а допомогти не хочеш, – прохрипіла майбутня свекруха у відповідь.
– Так я не хочу нікуди залазити, – спокійним тоном відповіла я їй, хоча всередині у мене кипіла буря.
– Що вже не хочеш заміж за Михайла? – з задоволеним обличчям запитала вона.
– Взагалі-то Михайло сам зробив мені пропозицію, – нагадала я жінці.
– Ну, тоді нехай Марина з вами поживе, не платитиме за кімнату, а то пів її зарплати йде, – заїхала з іншого боку Ольга Василівна.
– А що її молодий чоловік не забезпечує? – єхидно запитала я.
– А він мало заробляє, а вам куди три кімнати! – вигукнула вона.
– Ольга Василівна, давайте розставимо всі крапки відразу, це моя квартира, і я не збираюся сюди нікого пускати, це не хостел, на роботу влаштовувати я теж нікого не буду, – строго відповіла я їй.
– Ось значить як ти з майбутньою сім’єю розмовляєш?! Я до тебе з усією душею, а ти! Нахаба! – заверещала моя майбутня свекруха, згребла решту тістечок і кинулася до дверей, примовляючи, – не буде вашого весілля, кістьми ляжу, не буде!
Мені так і хотілося сказати їй у відповідь, типу того, що можете прямо зараз свого Михайло забрати додому, зберу речі за хвилину. Але стрималася. Мені ще треба було поговорити з ним. Напевно він дав адресу своєї матусі.
Майбутня свекруха з силою грюкнула дверима, наостанок промовивши:
– Ніколи ти не будеш моєю невісткою, нам такі не потрібні!
Я про себе подумала: “Щось вже не дуже-то і хочеться”…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
