iBilingua

Коли Уляні було два з половиною роки ми відвезли її в село до бабусі. Тепер я дуже про це шкодую…

Улянка у нас з Петром єдина дитина. Нам тоді здавалося, що ми все робимо заради неї, але виявилося, що це не так.

Коли дочці було два з половиною роки, ми відвезли її в село до бабусі. Село знаходиться, як ми кажемо “на відшибі”. В селі десь до сто хат, і жили там люди старшого віку зазвичай. Зараз там взагалі плачевна ситуація з населенням.

Улянка дуже прив’язалася до бабусі. Ми ж з Петром хотіли заробити всі гроші світу, щоб у дочки було гарне майбутнє. Ми обоє вчителі, чоловік навіть був п’ять років директором школи. Я викладаю українську мову і літературу, а Петро хімію.

Відразу ж після весілля ми почали будуватися. Коробку вигнали на два поверхи. Щоб довести все до ідеалу потрібні були кошти.

Ми їздили на заробітки до Польщі (сезонні роботи, на літніх канікулах). З нас не раз сміялися співробітники, що ми, вчителі, а чоловік і директор, їздимо на “трускавки”.

Та ми не зважали, бо будували хату, а заодно і щасливе майбутнє для нашої Улянки.

В сім років ми забрали дочку до себе, бо Улянка вже йшла в перший клас. При першій же можливості вона їхала до бабусі. Всі літні канікули вона була там.

Я спершу не зважала, на те, як розмовляє дочка, і лише коли почула критику сторонніх людей щодо цього – задумалася.

– Ти чула, як Уляна спілкується? Вона, як стара бабка! “сі, ся, сю”.

Я не знаю як у вас, та в нашому регіоні старші люди говорять діалектом. Ось і наша дочка перейняла цю “мову” від бабусі.
Ми спершу говорили, вчили, що так не гарно, але дочка вже звикла і її важко було переговорити.

Ми добудували хату, але в своєму домі все щось “вилазило”. Як не на подвір’ї, то в хаті. Гроші текли рікою в той будинок.

Ми з чоловіком незчулися, як дочка виросла. Через це будівництво ми зовсім забули за дочку. Наша єдина дитина жодного разу не була на морі.

Вона не знає що таке відпочивати в Карпатах, чи просто поїхати погуляти до області, мовчу вже піти театр чи кіно.

Хата затьмарила нам очі. Вкладаючи в неї гроші, для щасливого майбутнього дочки, ми зробили їх навпаки – нещасною, затурканою.

Читайте також: Цього ж дня я поїхала з роботи в школу де дізналася багато неприємних новин. Та найгіршим було те, що коли я поверталася, то побачила свою Інну з незнайомими мені людьми. Та це лише “квіточки”. Я привела на світ свою крихітку, коли мені було всього шістнадцять. Незважаючи на всі випробування долі, я намагалася бути для Інни подругою. Тому те, що вона “викинула”, було для мене повною несподіванкою

Наша Уляна вийшла заміж і виховує двох діток. Живе в нашому будинку. На роботу вона не йде, хоча діти вже шкільного віку. Вона досі “сікає”, як бабуся. Вона не бачила нормального життя, і цьому виною ми самі.

Не раз чула, як родичі чоловіка запрошують їх кудись погуляти, а вона каже: “Для чого їхати і гроші тратити? Мені і на подвір’ї добре”.

Чи можна ще все це виправити?

Мені дуже соромно, що з чоловіком проміняли “будинок мрії” на рідну і єдину дочку…

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua