– Наша Юлечка он, вже з пузом ходить, а ви все ніяк на сватанію не приїжджаєте, – сказала Тамара Петрівна, заходячи в квартиру свахи. – Ой, людоньки! Та що це коїться? То ж ми до вас мали їхати! – За столом все обговорили, а згодом і весілля відгуляли. Молоді вирішили не йти на орендовану квартиру, а пожити деякий час у матері Юлі. Харчування було роздільне, як і холодильник. Та одного дня Юля застала маму в своєму.
***
Микола одружився в 24 роки, що називається “по зальоту”, його майбутня дружина Юля була на 3-му місяці, коли її батьки приїхали до батьків Миколи… “свататися”!
Так-так, саме так, а не навпаки! Майбутня теща з ходу заявила – “не дочекаємося, мабуть, вас до себе, ось і приїхали!”.
До слова сказати, до цього ніяких розмов про весілля не було, а коли Коля оголосив мамі з татом, що приїдуть батьки Юлі, Леся Павлівна (мама) здивувалася – свататися, чи що? Так це ми до них їхати повинні! Але майбутня теща розсудила по-своєму.
Весілля звичайно ж справили, якийсь час молоді жили на квартирі, але потім Юля народила, стало складніше, грошей не вистачало та й Юля не встигала одна з дитиною, Коля мотався по відрядженнях, по тижнях вдома не бував.
Теща наполягла, щоб молоді переїхали до неї, тим більше, що до цього часу вона розлучилася з чоловіком (після майже 30 років шлюбу) і залишилася одна в двокімнатній квартирі.
Коля, а особливо Юля, з радістю погодилися, розраховуючи на допомогу тещі та й у фінансовому плані буде легше, так, принаймні думали новоспечені батьки.
Справедливості заради треба сказати, що перший час так і було, Тамара Петрівна частенько погоджувалася посидіти з онуком (благо працювала медсестрою по змінному графіку), квартплату хоч і платили 50/50, але це ж не 10 000 за орендовану віддавати, харчуватися, правда, відразу вирішили окремо, тим більше, що теща була на правильному харчуванні, як вона говорила.
Правда Колю напружувало, що теща всюди лізе зі своїми порадами, наприклад, купили молоді машинку-автомат, Микола її на кухні встановлює, теща тут-як тут зі своїми порадами, або роблять молоді ремонт у своїй кімнаті, Тамара Петрівна в дверях: тут рівніше треба, шпалери спокійніші, навіщо ламінат – лінолеум дешевше, купили онукові комбінезон на зиму – навіщо новий купили, гроші витрачали, я б у сусідки попросила старенький, навіщо витрачатися, він же (онук) все одно виросте і все в такому дусі. Миколу все це дратувало, але терпів, списував на вік.
А через якийсь час Юля стала помічати, що з їх холодильника (свій холодильник вони ще з орендованої квартири привезли) стали продукти пропадати, то кинутися сирків дитячих немає, то пакет соку щез, то від ковбаси один хвостик залишиться, а одного разу випадково побачила, як Тамара Петрівна молоко з їх пакета в банку переливає і в свій холодильник прибирає. Юля не витримала, запитала у матері, що це вона робить?
Тут Тамару Петрівну як підмінили, закричала, що вони невдячні, живуть за її рахунок і чашку молока матері пошкодували, господарями почуваєтеся і все в такому тоні.
Юля здивувалася, каже, якщо так давай харчуватися разом, ти ж сама казала, що ти на правильному харчуванні і наші борщі їсти не маєш наміру?
Але Тамару Петрівну вже несло, дісталося обом і дочці, і зятю, який, виявляється, “косорукий неук, цвяха забити не може (хоча, все, що зроблено в квартирі, було зроблено його руками) і дочка невдячна, і онука ростять ледарем ( хлопчикові на той момент тільки-тільки 4 роки виповнилося).
Загалом, непорозуміння цілковите, Микола з роботи приїхав, Юля з сином його у дворі зустріла, розповіла все, стали думати, що робити, брати квартиру в оренду – дорого, плюс вони ще й машину в кредит взяли, жити з матір’ю – не варіант…
Саме в цей момент мені і подзвонила моя подруга Юля, розповіла про все, вона знала, що у мене кімната була в колишньому гуртожитку, яка на той момент була порожня, я її продавати збиралася.
Юля попросила тимчасово пустити їх на квартиру, я погодилася, Колю з дитинства знала, подумала, чому б не допомогти, попросила тільки комуналку в термін оплачувати.
Прожили вони у мене місяця 4, а потім вирішили, що треба думати про своє житло, взяли кредит і купили будинок недалеко від міста. Перший поверх будинку був капітальний, а другий ще до розуму треба доводити, перші два роки, звичайно, дуже важко довелося: кредит, ремонт, машину продати довелося.
Зате зараз самі собі господарі, другий поверх утеплили, там дві спальні і санвузол, на першому – кухня-вітальня і туалет, ділянку облагородили, теща, правда, все поривалася і там командувати, картоплю-морквину садити, гнойові грядки під огірки робити, але Юля з Миколою твердо дали зрозуміти, що тут розпоряджаються вони і тільки вони, порядок нехай у себе в квартирі наводить.
Тепер між ними “поганий мир”, розмовляють по мірі необхідності, зі святами вітають, але допомоги у тещі не просять, онука на літо відправляють до батьків Миколи.
А Тамара Петрівна, залишившись одна в квартирі, розважається тим, що розповідає численним приятелькам, як її дочка з зятем “кинули” – жили за її рахунок, на будинок накопичили, баню на ділянці побудували, а для неї в новому будинку і місця немає…
І так, виявляється, в житті буває…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
