— Наше прізвище надто вагоме для такої простої невістки — холодно кинула Ганна Степанівна, відсуваючи приготовану мною вечерю. Я сподівалася на підтримку коханого, але він вибрав сторону, яка гарантувала йому комфорт та кар’єру.
Уляна ніколи не думала, що шлюб може стати випробуванням не на міцність почуттів з чоловіком, а на вміння протистояти чужому впливу. Максим був люблячим, турботливим і завжди намагався згладити гострі кути, але його батьки мали зовсім інші плани на майбутнє свого сина. Якщо батько Максима, Павло Петрович, ще намагався якось приховати свою неприязнь, віджартовуючись або просто мовчки спостерігаючи за невісткою з-під лоба, то мати, Ганна Степанівна, відвертим текстом заявляла, що її син міг би знайти собі набагато вигіднішу партію.
Ранок у домі батьків Максима завжди починався з повчань. Уляна намагалася бути ідеальною невісткою: прокидалася раніше за всіх, готувала сніданок, прибирала вітальню, але кожна її дія піддавалася ретельному аналізу та критиці.
— Максимчику, ти знову їси цю яєшню? — запитала Ганна Степанівна, сідаючи за стіл і навіть не глянувши на Уляну. — Твоя колишня дівчина Олена завжди знала, як приготувати справжній королівський сніданок. У неї був хист до господарства, не те що у деяких.
— Мамо, Уляна чудово готує, — тихо відповів Максим, намагаючись не піднімати очей від тарілки.
— Справа не лише в їжі, синку. Справа в статусі. Олена була донькою відомих людей, у неї було майбутнє, перспективи. А що ми маємо тут? Дівчина з маленького містечка, яка ледь закінчила університет. Ти заслуговуєш на краще життя.
Уляна стиснула край скатертини під столом. Вона звикла до таких розмов, але щоразу серце стискалося від несправедливості. Вона працювала дизайнером, мала власні замовлення і ніколи не просила грошей у родини чоловіка. Але для Ганни Степанівни це не мало жодного значення.
Одного вечора ситуація загострилася ще більше. Батьки Максима запросили гостей, і серед них, на велике здивування Уляни, опинилася та сама Олена. Вона виглядала бездоганно: дорога сукня, вишукані манери та впевнений погляд. Ганна Степанівна буквально сяяла поруч із нею.
— Оленочко, як добре, що ти прийшла! — вигукнула свекруха. — Ми так сумували за тобою. Павло Петрович часто згадує, як ви разом обговорювали мистецтво.
Уляна стояла осторонь, тримаючи в руках піднос із закусками. Вона відчувала себе чужою на цьому святі життя. Максим підійшов до неї і спробував приобняти, але мати тут же покликала його.
— Максиме, йди сюди, Олена хоче розповісти про свою подорож до Парижа. Тобі це буде цікаво, ти ж завжди мріяв там побувати.
Протягом усього вечора Уляна чула порівняння. Кожне слово Ганни Степанівни було націлене на те, щоб показати нікчемність невістки на фоні ідеальної колишньої.
— Олено, ти пам’ятаєш, як ми планували ваше весілля? — раптом запитала свекруха на всю кімнату. — Якби не певні обставини, ти б зараз була господинею в цьому домі.
У кімнаті запала тиша. Уляна відчула, як кров прилила до обличчя. Вона глянула на Максима, чекаючи, що він щось скаже, але він лише ніяково посміхнувся і відвів погляд. Це було найболючіше.
Після того вечора Уляна вирішила поговорити з чоловіком відверто.
— Максиме, я більше не можу це терпіти. Твоя мати постійно порівнює мене з Оленою. Вона хоче, щоб ми розлучилися.
— Уляно, не перебільшуй. Мама просто специфічна людина. Вона любить мене і хоче як краще.
— Краще для кого? Для тебе чи для свого самолюбства? Вона не поважає мене, і ти дозволяєш їй це робити.
— Що я маю зробити? Посваритися з батьками? Вони дали мені все.
— Я не прошу сваритися. Я прошу захистити нашу родину.
Минали тижні, але нічого не змінювалося. Ганна Степанівна почала дзвонити Максиму щодня, розповідаючи нові новини про Олену. То вона купила нову машину, то її підвищили на роботі, то вона знову запитувала про Максима. Уляна бачила, як чоловік починає сумніватися. Він став холоднішим, частіше затримувався на роботі і менше розмовляв з дружиною.
Одного разу Уляна повернулася додому раніше і почула розмову Максима з матір’ю по телефону.
— Так, мамо, я розумію. Олена справді досягла багато чого. Можливо, ти маєш рацію, і я поспішив з вибором. Але Уляна хороша людина.
— Хороших людей багато, Максиме, а гідних пар — одиниці. Ти повинен думати про своє майбутнє. Уляна тягне тебе вниз. Подивися на себе, ти став менше прагнути до успіху.
Уляна не стала заходити в кімнату. Вона мовчки вийшла з квартири і довго блукала парком. Їй було боляче усвідомлювати, що людина, якій вона довіряла, так легко піддається маніпуляціям.
Наступного дня Ганна Степанівна приїхала до них без попередження. Вона привезла з собою якісь документи і купу подарунків для Максима.
— Оленочка передала тобі ці книги, — сказала вона, розкладаючи речі на столі. — Вона знає, як ти любиш рідкісні видання. А тобі, Уляно, я привезла рецепти. Можливо, хоч так ти навчишся готувати те, що подобається моєму синові.
Уляна спокійно подивилася на свекруху.
— Ганно Степанівно, чому ви так сильно хочете зруйнувати наш шлюб?
Свекруха здивовано підняла брови, але швидко повернула собі самовладання.
— Я не руйную, я намагаюся врятувати сина від помилки, яку він робить щодня, залишаючись з тобою.
— Максим — доросла людина. Він сам зробив свій вибір.
— Він зробив його під впливом емоцій. Справжнє кохання приходить пізніше, коли є спільні інтереси та однаковий соціальний статус. У вас цього немає і ніколи не буде.
Того вечора Максим повернувся додому в піднесеному настрої. Він отримав нову пропозицію по роботі, і, як з’ясувалося пізніше, до цього приклала руку родина Олени.
— Уляно, уявляєш, батько Олени запропонував мені посаду керівника відділу в їхній компанії! — радісно вигукнув він.
— І ти погодився? — тихо запитала вона.
— Ну, це ж такий шанс! Ми зможемо купити власну квартиру, поїхати у відпустку.
— Але ти розумієш, якою ціною це дається? Ти будеш працювати на людей, які відкрито зневажають твою дружину.
— Ой, перестань. Це просто бізнес. Олена сказала, що минуле залишилося в минулому.
Уляна зрозуміла, що боротьба програна. Ганна Степанівна перемогла не силою, а хитрістю, використовуючи амбіції свого сина.
Минуло кілька місяців. Максим все більше часу проводив у компанії Олени. Вони разом їздили на конференції, обговорювали проекти. Ганна Степанівна була на сьомому небі від щастя. Вона майже щодня бувала у них вдома, почуваючись повноправною господаркою.
— Уляно, ти б могла прибрати ці квіти? У Максима від них голова болить, — наказовим тоном говорила вона. — І взагалі, тобі не здається, що цей інтер’єр занадто простий для статусу мого сина?
Уляна мовчала. Вона збирала свої речі потроху, так, щоб ніхто не помітив. Вона знала, що настав час іти.
Останньою краплею став випадок на дні народження Павла Петровича. Знову були зібрані всі родичі та друзі. Олена сиділа поруч із Максимом, вони щось жваво обговорювали. Ганна Степанівна підняла тост.
— Я хочу випити за справжню відданість і вірність ідеалам нашої родини. Я щаслива, що мій син нарешті зрозумів, хто для нього справжня опора.
Усі присутні подивилися на Олену, а потім на Уляну. Максим навіть не заперечив. Він просто кивнув і торкнувся бокалом до бокала Олени.
Уляна встала з-за столу.
— Я бажаю вам усім того щастя, на яке ви заслуговуєте, — сказала вона спокійним голосом.
Вона вийшла з будинку, не озираючись. Максим не побіг за нею. Він навіть не зателефонував того вечора.
Через тиждень вони зустрілися, щоб підписати документи про розлучення. Максим виглядав втомленим, але в його очах була якась нова, холодна рішучість.
— Ти справді хочеш піти? — запитав він, тримаючи ручку над папером.
— Ти сам зробив цей вибір, Максиме, коли дозволив матері та Олені керувати твоїм життям.
— Вони просто допомагають мені рости.
— Можливо. Але в цьому рості немає місця для мене.
Коли формальності були закінчені, Уляна відчула дивне полегшення. Вона не знала, що чекає на неї попереду, але точно знала, що більше ніхто не буде вказувати їй на її місце.
Ганна Степанівна, дізнавшись про розлучення, одразу ж влаштувала велике свято. Вона була впевнена, що тепер Максим та Олена нарешті будуть разом. Але доля мала свої плани.
Олена, отримавши те, що хотіла — владу над Максимом, — швидко втратила до нього інтерес. Вона почала вимагати від нього все більше, контролювати кожен крок і зрештою знайшла собі іншого партнера, ще більш вигідного для її кар’єри.
Максим залишився один. Його стосунки з батьками зіпсувалися, бо він почав звинувачувати їх у своєму невдалому особистому житті. Павло Петрович продовжував мовчати, а Ганна Степанівна лише розводила руками, мовляв, вона хотіла як краще.
Уляна ж почала нове життя. Вона відкрила свою невелику студію дизайну і з часом стала досить відомою у своєму місті. Вона більше не боялася бути не рівня комусь, бо зрозуміла, що власна гідність коштує набагато дорожче за будь-який статус.
Одного разу вона зустріла Максима на вулиці. Він виглядав значно старшим за свої роки.
— Уляно, привіт, — сказав він, зупинившись.
— Привіт, Максиме.
— Я бачив твої роботи. Ти молодець.
— Дякую.
— Знаєш, мама часто запитує про тебе. Вона каже, що, можливо, ми тоді погарячкували.
Уляна посміхнулася.
— Твоя мати завжди знає, що сказати. Але минуле не повернути.
Вона пішла далі, відчуваючи, як теплий вітер грає її волоссям. Вона була вільною. А Максим залишився стояти на місці, дивлячись їй услід і, можливо, вперше в житті усвідомлюючи, що справжня вигода була зовсім не в статусі чи грошах, а в тій щирій любові, яку він так легко віддав за примарні обіцянки.
Історія кохання, яка мала стати казкою, перетворилася на урок для обох. Один навчився цінувати себе, інший — зрозумів ціну втрати.
Чи варто було Максиму так сліпо довіряти думці матері, нехтуючи почуттями дружини? Як ви вважаєте, чи можна побудувати щастя на порадах батьків, якщо вони суперечать серцю?
Будь ласка, поставте свою вподобайку цій історії, якщо вона зачепила ваше серце. Ваша реакція та коментар дуже важливі для мене, адже кожна ваша думка допомагає створювати ще цікавіші розповіді для вас. Напишіть, що ви думаєте про вчинок Ганни Степанівни — це справді важливо.
