Мама і тато часто возили сина на літо до бабусі. Коли він підріс, то говорить батькам: «Я вже великий, що ви мною, як маленьким опікуєтеся? Я і сам можу до бабусі доїхати!».
Після деяких суперечок батьки погодились. Джерело
Ось вони стоять на пероні, проводжають, дають останні настанови, а син все твердить: «Та знаю я, знаю, 100 разів вже говорили…!»
Тоді батько каже: «Синку, якщо раптом тобі стане погано або страшно, то ось тобі це…» і сунув щось дитині в кишеню.
І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, розглядає щось у вікні.
А навколо люди… чужі… штовхаються, шумлять, заходять, виходять, провідниця незадоволена зробила йому зауваження, хтось теж невдоволено на нього подивився і… хлопцеві стає не по собі… і з кожною годиною все неприємніше і важче…
Скоро йому стає страшно. Він знітився, забився в кут, покотились сльози.
Він згадує про те, що у нього щось є у кишені від батька. Тремтячою ручкою намацує папірець, розгортає, а там записка: «Синку, я в сусідньому вагоні…»
Так наш Творець, як люблячий Батько, завжди знає, коли нам погано, і завжди дає зрозуміти, що Він поруч, і не для того, щоб дорікнути, а щоб допомогти!
