Наші діти, які живуть вже довгий час в Росії, вже й житло нам стали підшуковувати. Син Данило зв’язався з нами по вайберу, і сказав, що все готово, щоб ми приїжджали на оглядини. Ми з чоловіком й поїхали. Все сподобалось, та перш ніж остаточно прийняти рішення, ми вирішили навідатись до наймолодшої доньки Василини, що живе з сім’єю у Львові. Візит припав саме на Різдвяні свята
У Наді та Руслана вже дорослі діти, у яких вже свої сім’ї. Живуть вони окремо від батьків. Так так склалася доля, що одна донька та син зі своїми сім’ями переїхали жити до Росії, а найменша Василинка, вийшла заміж за львівського парубка. Вони разом навчалися у одному навчальному закладі.
Самі ж батьки проживали в одному з міст Донецької області. Жили вони добре, часто їздили до дітей в Росію (їм туди було не далеко їхати). Найменша ж Василинка також часто запрошувала батьків до себе погостювати. В той час вони з Віталіком стали батьками двійняток, а ще вони розпочинали свій бізнес, тому допомога була потрібна, як ніколи. Батьки їздили до Львова, та все ж частіше гостювали в Росії.
Коли на Донбасі почалася ця біда, Надя та Руслан це важко перенесли. Спершу вони, як і всі, надіялись, що скоро все закінчиться, та минуло близько року, і всі надії пропали.
З важкістю на душі вони вирішили, що продадуть квартиру і куплять нову біля дітей. В цей час навіть не обговорювалось, що переїдуть вони до Росії.
Син з донькою вже почали придивлятись на квартири, щоб придбати хороший варіант ближче себе. А самі ж Надя та Руслан займалися продажем своєї квартири. Так, це було не легко, адже продавати нерухомість в регіоні, де така ситуація – важко. Та й розуміли, що якщо й продадуть, то за безцінь, але вони до цього були готові.
Діти в Росії знайшли хороше житло, а саме будиночок в передмісті, про який все життя мріяли батьки. Ті ж вирішили поїхати туди, й придивитися, де саме будуть жити. Пробули вони там місяць. Погостювали у дітей. Все їм сподобалось, та перед тим, як переїхати туди на постійне місце проживання, вони вирішили провідати наймолодшу доньку Василинку, адже розуміли, що скоро вони не зустрінуться.
Час візиту до Львова, якраз припав на Різдвяні свята. (Ті, хто були в цей час на Львівщині, зрозуміють, адже таких традицій немає більше ніде). Всі свята вони пробули в доньки з зятем, їздили по родичах сватів. Не буду описувати, наскільки вони були зачаровані цим містом. Вони просто світилися від щастя, і все було зрозуміло.
На кінець історії скажу, що пішов вже 6-й рік, як Надя та Руслан живуть у Львові, і навіть не думають нікуди переїжджати. Це місто зачарувало їх своєю красою, та неймовірним запахом кави на кожній вулиці.
Живуть вони у своїй квартирі, яку допомогли придбати Василина з чоловіком, бо грошей за квартиру, яку продали в Донецьку, ледь-ледь хватало, самі розумієте…
Хочу сказати, що вони навіть помолодшали біля дітей. Всі при ділі: бабуся няньчиться з онуками, а дідо ще в силі допомагати дітям у власній справі.
Ось така історія. Плануєш одне, а виходить геть інше. Та головне, що все в цій історії закінчується добре, чого і вам бажаємо.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
