Наші з чоловіком батьки вже пенсіонери, мешкаємо всі в одному місті на Волині. У мене ще є молодший брат, а чоловік – єдина дитина в сім’ї. Ми нормально заробляємо обоє і завжди намагаємося допомогти батькам, не лише грошима, а й одягом та продуктами.
Але оскільки у батьків чоловіка пенсії більші, то вони категорично відмовляються від всілякої допомоги, завжди кажуть, щоб ми витрачалися на себе та дитину.
Вдалося лише одного разу вмовити свекрів прийняти від нас у вигляді подарунка до річниці їхнього спільного життя путівку до санаторію в Карпати. Потім ще довго дякували нам, що так добре відпочили.
Мої ж тато і мама охоче приймають допомогу, більше того, постійно люблять розповідати, які у їхніх знайомих чи колишніх товаришів по службі діти хороші, допомагають батькам постійно, купують все.
Ми тільки за останні два роки купили їм мікрохвильову піч, новий телевізор, нещодавно купили новий диван, не рахуючи допомоги по дрібницях, всякі продукти та одяг.
Недавно на день народження татові ми подарували дорогий годинник, який він віддав моєму братові, сказав, що йому потрібніше, а він і без подарунка якось проживе. Довелося купувати йому ще один. І це при тому, що брат обмежився привітанням батька телефоном.
Дійшло останнім часом до того, що мама мені дзвонить і каже, що ось у них уже два дні, як закінчився пральний порошок і питає, коли я приїду. Мені вже перед чоловіком незручно, що вони так поводяться.
Мені не шкода грошей для них, але ж я не мільйонерка, допомагаю чим можу, але не можу зрозуміти, як живуть інші батьки на пенсію, та ще й дітям намагаються хоч трохи допомогти, онукам щось купують.
Але недавно я зрозуміла чому так відбувається. Я приїхала без попередження і застала у батьків свого брата із дружиною, вони вже збиралися йти. Вони тримали в руках дві навантажені сумки, я думала, що це вони батькам теж щось привозять. Вони сказали, що дуже поспішають і пішли із цими сумками.
Я почала обурюватися, говорити, що. мовляв, вони йшли з покупками з магазину і могли й батькам хоч щось залишити. Мама намагалася перевести розмову на іншу тему, почала розпитувати про внучку, як у мене справи на роботі.
Лише тоді я зрозуміла, що брат приїжджає до них за всім тим, що купую я, і тому мама і робить мені замовлення то на дорогий пральний порошок, який швидше закачується в них, ніж у мене, то на продукти, яких для двох начебто б і забагато, але я якось про це не замислювалася до цього моменту.
Я сказала все, що думаю про свого брата і цю ситуацію і тепер мама зі мною не розмовляє, а я не знаю, як сказати чоловіку, за що вони надулися, і взагалі мені соромно за своїх батьків. Чи миритися й спілкуватися з ними надалі – не знаю. Дуже не приємно, але батьки все таки.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.