fbpx
життєві історії
Нашого будинку під Харковом більше немає, тому ми на невизначений час переїхали до мами чоловіка Ольги Іванівни в селище недалеко від Ужгороду. Якось же вона раніше жила сама і давала собі раду, а тепер прикидається немічною, щоб привернути до себе увагу, щоб усі перед нею на задніх лапках стрибали. Мені стало ніяково. Я відчула себе так, наче іграшку забираю у дитини

Нашого будинку під Харковом більше немає, тому ми на невизначений час переїхали до мами чоловіка Ольги Іванівни в селище недалеко від Ужгороду. Зараз влаштувалися на роботу, донечку взяли, дякувати, в садочок. думаємо, як будувати життя далі.

Але сумувати і спокійно налагодити життя нам не дає мама Остапа. Якось же вона раніше жила сама і давала собі раду, а тепер прикидається немічною, щоб привернути до себе увагу, щоб усі перед нею на задніх лапках стрибали!

Познайомилися ми з чоловіком під час навчання в Києві. 5 років тому побралися, і після одруженння вирішили жити окремо. Згодом придбали власну квартиру  у тому містечку на Харківщині, де живуть мої батьки, і все в нас було налагоджено. Народилася дочка, жили собі, працювали… А тут все оце і ми опинилися на заході країни у Ольги Іванівни.

Жінка вона не молода, бо народила Остапа, єдину дитину, у 38 років. А Остапу самому вже 34. Але коли ми приїздили в гості, вона завжди була досить жвавою і активною жінкою. адже ніколи не працювала тяжко, була на держслужбі, отримує достойну пенсію, багато років живе, можна сказати, для себе.

А тут раптом моя свекруха почала часто скаржитися на самопочуття, що не хорче сама сидіти у своїй кімнаті, завжди з нами на кухні, у тій кімнаті, де оселилися ми. У мене з нею ніколи особливо не було конфліктів, тому я, безперечно, погодилася на спільне з нею проживання і спочатку мене все влаштовувало.

Перші тижні все було гаразд. Ми обидві одразу якось розділили між собою всі домашні обов’язки і ніхто нікого не намагався змусити виконувати його роботу. Взаємоповага та взаєморозуміння, як мені тоді здавалося, стало на чолі наших стосунків.

Завдяки такому поділу домашньої роботи, у мене з’явилася можливість приділяти щовечора трохи часу на своє хобі. Я змогла потихеньку повернутися до шиття на замовлення – манишку свою професійну, на щастя, взяла з собою. Нехай воно приносить не так багато грошей, як хотілося б, але все одно хороша підмога до нашого сімейного бюджету.

У розумінні та спокої ми прожили кілька тижнів. За цей період я набрала невелику базу клієнтів, які забезпечували мене постійною наявністю замовлень, рекомендували мене своїм знайомим. Для свекрухи я теж пошила кілька речей, багато що полагодила, підшила.

Але останнім часом я почала помічати, що вона почала ухилятися від своїх обов’язків. Причому не відкрито, а надто завуальовано. ну скажи ти прямо – мені важко це зробити. Так ні ж. Я, повертаючись увечері додому, планую обсяг роботи, враховуючи час, який витрачу на виконання домашніх обов’язків. А свекруха, обіцяючи все своє зробити, просто підставляє мене.

Мені не важко, але ж я даю людям обіцянку виконати замовлення до певного терміну. А тут виходить, що я не можу встигнути зробити його. Поки я розправлюся з усіма недоробками свекрухи, проходить більшість часу, призначеного на додаткову роботу. А тут ще ж і дитині треба приділяти увагу, і чоловіку. Ось і виходить, що я не виконую своїх зобов’язань перед замовницями внаслідок виконання зобов’язань перед домашніми.

З Ольгою Іванівною я кілька разів обережноі тактовно починала розмову з цього приводу. Але вона лише мило усміхається і стверджує, що намагається все встигати робити. Моя спроба звільнити її від цього клопоту взагалі викликала у мами мого чоловіка негативну реакцію і образу на мене.

Мені стало ніяково. Я відчула себе так, наче іграшку забираю у дитини. Вона ходила тиждень, набурмосена на мене. Постійно скаржилася чоловіку, що я її ущемляю. Він же, у свою чергу, здивованим поглядом дивився на мене, ніби кажучи: чого це раптом вирішила робити всю роботу за неї?

Можна було б, звичайно, пояснювати, але це просто стало б системою. Та й значущості такої немає у цій ситуації. Але свекруха знову за своє. Вона прикидається немічною та нещасною, але потім раптом дивом одужує і все з нею добре. біжить у справах містом.

Я вже не сподіваюся на неї і розраховую тільки на себе. Як наслідок, впала моя продуктивність у шитті, і деякі клієнти відмовилися від моїх послуг.

Побачивши, що клієнтів у мене поменшало, Ольга Іванівна починає знову все встигати робити і нічого не забувати.

Якесь замкнене коло. Може вона таким чином намагається привернути до себе увагу? Так вона  нею не обділена. Ми щодня під одним дахом і у вихідні разом гуляємо та багато часу проводимо у спілкуванні.

Тепер, коли Ольга Іванівна знову все робить, я думаю про набір додаткових клієнтів. Але раптом вона знову розпочне свою гру?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.