fbpx

Нашого єдиного синочка Олексія забрала ще в березні минулого року. А дружина його сидить у нас на голові досі – Лариса так звикла. Пів року їх утримували. Кінець настав моєму терпінню, коли вона почала привозити нам дітей

Нашого єдиного синочка Олексія забрала ще в березні минулого року.  А дружина його сидить у нас на голові досі – Лариса так звикла. та хіба це правильно?

Я ще коли вперше Ларису побачила, вона мені не сподобалася. Аж надто розпещена дівчина, вся така з себе. Очками плескає, волосся поправляє, нас із чоловіком ні в що не ставить. Нігті такі довгі, що я навіть не розуміла, як вона щось руками може робити.

Але що вдієш – це був вибір нашого сина Олексія. Хоча я його зовсім не розуміла, по Ларисі видно було, що вона з тих, які не працюватимуть – сяде на шию і сидітиме, житиме у своє задоволення.

Та раз наш син-офіцер вибрав її – ми прийняли, адже син у нас один. Навіть житло їм придбали власним коштом – усе, аби тільки син був щасливий. Лариса народила донечку, сиділа у декреті. А коли онучці було 3 роки, виявилося, що невістка знову при надії.

Я так і подумала ще тоді, що все робить заради того, щоб не працювати. Ну гаразд – Олексій заробляв пристойно, якось утримував її та дітей.

Ну а потім і горе минулої весни – син наш єдиний був з перших відправлений на фронт і ми його втратили. Ми досі з цим не справилися. Двоє дітей залишилося без батька, дві дівчинки, та й ми без улюбленого сина.

Вдавала і Лариса, ніби журиться, але на з її вигляду цього сказати неможливо було. Як залишилася сама, почала ще більше вбиратися. Зрозуміло для чого – щоб швидше іншого знайти собі. Адже як так сидіти без грошей. вона не звикла.

Пів року ми платили за все з моїм чоловіком — за комуналку, за продукти, купували дітям одяг. Ще й Лариса просила на “поїсти”, а сама на манюкюри ходила.

Кінець настав моєму терпінню, коли вона почала привозити нам дітей на кілька днів на тиждень. Я думала, що вона на роботу влаштувалася. Але де там, мабуть, залицяльника таки знайшла.

Ми й вирішили із чоловіком, що більше грошей не дамо. Внукам купимо все необхідне, а їй в руки – ніяких грошей. Дуже гірко й шкода, що сина нашого нема, зате у “спадок” нам ось така його дружина лишилася.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page