fbpx
життєві історії
Нашому сину скоро виповниться чотири місяці, але Іван і не думає йти з сім’ї і переїжджати до нас. Я вже розумію, що план заманити його дитиною провалився. Але ж що мені тепер робити? Хто мене з немовлям на руках візьме заміж. Я надіюсь його дружині все вернеться. Вона відібрала у мого сина батька

Я була переконана, що саме ця дитинка розлучить Івана з дружиною.

Нашому сину скоро виповниться чотири місяці, але Іван і не думає йти з сім’ї і переїжджати до нас. Я вже розумію, що план заманити його дитиною провалився. Але ж що мені тепер робити? Хто мене з немовлям на руках візьме заміж. Я надіюсь його дружині все вернеться. Вона відібрала у мого сина батька.

Як же я шкодую за той вчинок. Якби ж можна було відмотати час назад, я б не зробила цієї помилки.

Подруга Анна запросила мене до себе на іменини. Гостей було не багато, зате посиділи по-душевному. Поверталася я додому близько дев’ятої години, і взимку, як ви самі розумієте, на вулиці дуже темно.

Як тільки я вийшла з під’їзду подруги, зі мною заговорив чоловік. Я не знаю чому, зазвичай я не спілкуюсь з незнайомцями, та цей чоловік якось викликав в мені довіру.

Іван, так звали цього чоловіка, був дуже милим та привітним. Ми говорили з ним так, ніби знайомі вже багато років.

Словом, закінчилося все тим, що я запросила Івана до себе на каву.

Так почався наш неймовірний роман, який тривав ледь не три роки. Все було так романтично у наших відносинах, хоча він і був старший за мене на п’ять років.

Єдиною проблемою Івана було те, що він був одружений, і виховував маленького сина, та цей факт мене чомусь не турбував. Мені з ним добре, і на цьому я ставила крапку. На час нашого з Іваном знайомства я також зустрічалась з хлопцем, але мене нічого не зупинило, я вибрала Івана, оскільки він був неймовірно милим і романтичним чоловіком.

До того ж Іван ледь не на першому побаченні сказав мені, що жінку він не кохає, і живе з нею заради дитини. І згодом, при першій же можливості, він подасть на розлучення.

Невеличке розуміння, що ділю коханого з іншою жінкою, час від часу, мене бентежило, але близькість того моменту, коли він переїде до мене, гріла душу. Навіть ревнувала свого Івана до його дружини, переживала і не спала ночами, коли поруч його не було.

Відчуття, яке я зазнала, коли дізналася що ношу під серцем дитину, не описати жодними словами. Цією новиною я не обдумуючись поділилася з коханим, та радості, яку я хотіла побачити в його очах не було.

Я спершу виправдовувала його емоцію, точніше, її відсутність тим, що він приголомшливий новиною. І надіялась що найближчим часом коханий Іван прийде “до тями”.

Я була переконана, що саме ця дитинка розлучить його з дружиною. В мене на це були такі великі шанси.

На даний час моєму синочку чотири місяці. Іван як жив з дружиною, так і живе. Нічого в нас не помінялося. Тільки ці зустрічі стали рідшими і черствішими.

Я лише зараз зрозуміла, що ні я ні син Івану не потрібний.

Навіть у найгіршому сні не могла уявити собі такий “фініш” нашого кохання. Наскільки Іван був самостійним, переконливим і уважним, за час нашого спілкування, і став у прямому розумінні похмурим тарганом. Але що я тепер маю зробити? Хто тепер мене візьме заміж з дитиною на руках?

Мабуть дружина Івана зараз щаслива людина. Вона зуміла чимось його втримати, на жаль…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page