В наше глухе село щороку надсилали випускників педвишу для відпрацювання, але молоді фахівці правдами і неправдами тікали в місто.
Аліна Іванівна, так звали нашу нову вчительку з математики, вперше увійшовши в клас і різко ляснувши по столу журналом, всім своїм виглядом показала: сентиментів не чекайте, ніякого панібратства, попит буде суворий – особливо з тих, хто збирається вступати до вишу. Значить, має намір працювати, вирішили ми…
Математичку поселили у нашої сусідки, самотньої пенсіонерки тьоті Клави.
Моя сім’я дружила з цієї привітної жінкою. Ми були люди приїжджі, батько працював агрономом, і його кожні три роки переводили з господарства в господарство, а вона, на відміну від інших місцевих жителів, прийняла нас як своїх. Дівчата мені заздрили: я частенько забігала до тітки Клави, а значить, в домашній обстановці могла зустрічатися з новенькою вчителькою.
Так я і бігала – то по сіль, то по хліб, але тільки щось все без толку: тільки я на поріг – Аліна Іванівна закривала двері своєї кімнати або йшла в кухню. І все. Хлопчикам нашого класу щастило більше. Вони приходили до тітки Клави дров нарубати та води наносити. В нашій школі у старшокласників була хороша традиція допомагати самотнім пенсіонерам по господарству. Вчителька то пожартує з ними, то чаєм з цукерками пригостить. Особливо зачастив до тітки Клави Толик. Розбереться з господарством – і вони з Аліною Іванівною сідають ускладнені завдання вирішувати. Всі знали, що Толик збирається вступати до льотного училища.
Так, чинно і спокійно, плило життя в нашій глушині. Але ось в моїй родині сталася чергова зміна: батькові знову прийшов наказ про призначення в інше господарство. Середина навчального року – що робити? І тут тітка Клава запропонувала: не переживайте, нехай дівчинка поживе у мене, закінчить дев’ятий клас, а з нового навчального року піде в десятий вже на новому місці. Так вирішили. Я зібрала свої пожитки, книжки і перебралася до тітки Клави. Мій раптовий переїзд не обрадував нову вчительку, вона, як і раніше була стримана і холодна.
Я взагалі рідко бачила математичку усміхненою. Тільки одного разу довелося чути її заливистий сміх, коли до неї в гості приїхав колишній однокурсник. Вони допізна сиділи, розмовляли, сміялися, потім він залишився ночувати… Мені всю ніч заважали спати якісь шорохи, скрип за стіною. Тітка Клава, видно, теж не спала, часто вставала і для чогось відкривала заслінку в печі – жарко було. Вранці, поцілувавши Аліну Іванівну, її гість поїхав, і більше я його ніколи не бачила.
І все йшло, як і раніше. Приходив Толик, і вони з Аліною Іванівною допізна сиділи, вирішуючи свої завдання. Але по селу поповзли чутки: часті візити Толика до тітки Клави – це не просто так, хлопець накинув око на… мене! Дівчата часто хихикали, киваючи в мій бік. На шкільних вечорах хлопці мене цуралися – ніхто не хотів переходити дорогу високому богатирю Толику, бо можна було і на горіхи отримати. Я стояла біля стіни і нудьгувала, а Толик і не думав запрошувати мене на танець, він дивився кудись убік. А як хотілося уваги, любові, першої, найніжнішою, яскравої і такої, що запам’ятовується на все життя! Але вона, ця любов, все не приходила. І винен в цьому був Толик: ні собі ні людям!
Одного разу, розплакавшись, я все розповіла тітці Клаві. Бувала жінка обняла мене і сказала: терпи. А чому терпіти, для чого терпіти? Взяти та й розповісти всім, що з Толиком у нас нічого не було і немає, хай не пліткують даремно. Але тітка Клава повторила: мовчи! І я, вірячи їй, продовжувала терпляче зносити всі насмішки й натяки…
Настала зима, і Толик з Аліною Іванівною почали часто і надовго їхати в ліс кататися на лижах. Вчителька все частіше посміхалася і навіть до мене стала прихильнішою – пригощала дорогими цукерками, які привозила з міста, навіть одного разу подарувала шпильку для волосся. А що мені її шпилька! Люди як і раніше пов’язували мене з Толиком. Сусідка тьоті Клави, шкільний кухар, так прямо в очі і сказала: «дострибаєшся – в подолі принесеш! Куди Клавка дивиться, пора батькам сигнал подавати!»
І хтось дійсно повідомив батькам – причому, описавши мій «гріх” яскравими фарбами. Тому що вони примчали обоє: мати – зла, на мене не дивиться, нічого не говорить, батько спантеличений.
Думаю: ось-ось гроза буде. Але тут на порозі з’явилася тітка Клава прийшла з магазину з авоською. Вона за них і в свою комірчину – перешіптуватися.
Вийшли всі звідти червоні, схвильовані, але добріші. Батько дістав з кишені гроші, дав мені на дрібні витрати, мати обняла і поцілувала. З тим і поїхали, а я залишилася – з плітками, натяками і підозрами. На своєму особистому житті я, висловлюючись сучасною мовою, поставила хрест. З головою поринула в навчання і в кінці року вийшла з усіх предметів на вищий бал.
Вчителі, особливо наша директорка, все ще придивлялися до мого живота: чи не росте. Але живіт так і не ріс.
Навпаки, від усіх цих переживань я дуже схудла, у басейні нашого районного містечка, де ми здавали фізкультурні норми, всі побачили, що я найстрункіша і підтягнута.
Прийшло літо, закінчився навчальний рік, і я поїхала до батьків. Через рік, коли закінчувала десятий клас, мені прислали запрошення на весілля: Толик одружувався на нашій вчительці математики. Тітка Клава повідомила, що вона вже при надії і животик видно.
Так Аліна Іванівна дійсно стала для мене, наївною дівчинки, першою вчителькою, яка продемонструвала, що життя – штука складна. А пізніше я, звичайно, зустріла своє кохання Це сталося у випускному класі. Вася відразу звернув увагу на новеньку і постійно опікував мене. Навесні вранці на моїй парті завжди лежали проліски. В обід Вася не ходив до їдальні, а купував на свої обідні гроші мені шоколадку. Ну як було не закохатися в цього красивого благородного хлопця!
Після випускного вечора ми пішли до батьків і оголосили, що хочемо одружитися. Тато і мама, нарікаючи на наш юний вік, дуже просили почекати. Василя забрали в армію, а я вступила в інститут. Служив він на далеких кордонах, і я відкладала стипендію, щоб купити квиток на літак і злітати в гості до коханого.
Коли Василь відслужив і повернувся додому, ми одружилися. Щасливо живемо вже 25 років.
Автор: Ольга Ботяновська
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
