– Аня, ніяке дома. Збирайся, щоб була через дві годинки готова.
– Але ж чому? Пам’ятаєш минулого року як було? Дома, в теплі. Ну що ти видумуєш?
– Не хочу я як завжди. Цього року Новий Рік зустрінемо в моєї бабусі в Карпатах. Я вже про все подбала
Вибору не було. З Настею ми дружимо ще з першого класу. Навіть у вуз один вступили. Наша дружба можна сказати, перевірена роками.
– Я в супермаркет заїду, дещо купити маю, потім за тобою і помчали. Ок?
-Ок – ок!
Насті тато на вісімнадцятиріччя відав свою дев’ятку, і вона вже була водієм зі стажем. Тому з нею мені було не страшно, навіть по засніжених кучугурах в Карпатах їздити.
– Ох і людей в супермаркеті… Всі ніби й чекали того 31 грудня, щоб скупитися. Ні, щоб вчора сходити.
– Настю, але ж ти також все на останній день звалила.
– Ну це ж я! – засміялась Настя.
Вже через деякий час дівчата направлялися в сторону бабусиного селища.
– Ну ось і приїхали.
Бабуся радісно зустріла онучку з подругою і направились в будинок.
– Аня, давай сумки з продуктами спершу занесемо, щоб вже почати приготування.
– Ти що, скупила весь супермаркет? Для кого все це? Ми сюди що, на місяць приїхали?
-Нічого, якщо що, то бабусі залишиться. А шашличок це на завтра. Сьогодні щоб це все подужали
– Аню, ти все з багажника принесла?
– Ніби все!
– А, точно! Ялинки не вистачає, – вигукнула Настя.
– Але я не бачила в машині ялинки. А може не замітила. Піду ще раз гляну.
– Ох я й розтелепа. Гроші заплатила, а забрати то ялиночку – не забрала.
– Нічого, ми ж в Карпатах. Підемо і зрубаємо в лісі.
Коли ми йшли в ліс, вже сутеніло. Настя, на правах господині несла сокиру, а я пленталась позаду. Якось незчулася я, як відстала від Насті. Почала гукати, бігати то в одну то в іншу сторону, а вона наче крізь землю провалилася.
Я вже й замерла вся, а від Насті ні слуху ні духу. В якій стороні дім, хто його знає.
– Хоч би до Нового Року Настю знайти. Людоньки, як лячно одній в лісі. І чому я телефон дома на зарядці залишила…
Десь через годинку безуспішних пошуків Насті, Аня побачила сильне світло фар.
– Аню, ти де ходиш? Я вже все село на ноги підняла. Ось, добре що хоч хлопці мені під руку попалися, а то моя дев’ятка чомусь не завелася.
В джипі сиділо двоє веселих хлопців. Коли до мене повернувся Василь, який сидів на пасажирському сидінні, я одразу ж відчула тепло і розгублений погляд, і яким було моє здивування, коли я побачила водія автівки: вони були близнюками.
– Знайомся, це мій старший на п’ять хвилин брат, Максим.
Новий рік дівчата зустрічали не одні.
Близнюки запросили їх до себе на дачу, а вже на наступний день вони смажили шашлик у домі Насті.
З тих пір минуло вже п’ять років. Ми відгуляли весілля, а у Максима та Насті навіть народився синочок, а ми з Василем чекаємо на появу донечки. Десь після Нового року має з’явитись наше щастячко.
Ось такий у нас вийшов Новий Рік. Навіть уявляти не хочу, щоб могло бути, якби я не загубилась тоді в лісі!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – ohme
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
