fbpx
життєві історії
Наступні 10 років проминули наче в тумані, єдиною розрадою були діти. У 18 років наш Богданчик став ангеликом, як пережили все це – одному Богу відомо

Ще зовсім молодим, одразу ж після армії, я зустрів свою Оксану.

Закохався відразу, зрозумів, що ось вона та сама – жінка мого життя. Домігся її уваги, домігся взаємності, домігся її.

Сімейне життя починалася, як казка – любов, розуміння трепет. Народилася Соня, наше сонечко, і щастя стало ще більше. Жили щасливо, раділи кожному дню.

Через деякий час у нас з’явився синочок, та цього разу все не було так чудово… на жаль. Народився слабенький хворобливий і лежачий. Життя змінилася, ні, ми всі так само любили один одного, але жити стало важче.

Кожен день це боротьба за життя сина, лікарні, поліклініки, ліки. Часом ми з донькою по пів року не бачили дружину з сином, але ми сім’я, разом справлялися, як могли. А потім сталося це…

Чергова операція в столиці. Знову майже рік вони там, а ми приїжджаємо, як тільки можемо. Цього разу вона познайомилася там з чоловіком, батько одинак ​​син у нього теж хворий. Практично пів року вони жили як чоловік з дружиною. Я все дізнався.

Все, що було далі мені важко описувати, на очі набігають сльози. Вона благала пробачити, а я зламався. Все життя як в тумані і тільки два питання: “За що, і як тепер з цим жити?”.

Коханець зник, сказав, що не хотів руйнувати сім’ю. А ми залишилися, але того, що колись було, вже точно не буде.

Наступні 10 років проминули наче в тумані, єдиною розрадою були діти. У 18 років наш Богданчик став ангеликом, як пережили все це – одному Богу відомо.

Дочка вже жила своїм життям, вийшла заміж народила дитину. Ми з дружиною залишилися одні, чужі розбиті люди. Я почав випивати, жити не хотів, працював, і вдома не з’являвся, не міг бачити ні цей будинок, ні дружину.

Згодом зрозумів, що так дальше бути не може, зав’язав з випивкою, вийшов на пенсію, няньчимо онуків. Дружина намагалася поговорити, а я, а я вже нічого не хочу. Вже якось все одно. Якось так і прожив, не знаю чи правильно, чи ні, але оговтатися після всього так і не зміг.

Це дуже важко…

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – ukr.media

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook