fbpx
життєві історії
Наступного ранку Оля стривожено прокинулася. Сон якийсь дивний наснився. Ігор прийшов уві сні, з докором дивився на маму й просив, щоб більше не плакала і свічку щодня не палила, бо тяжко йому, душа спокою не має

Ольга й Тарас любилися зі школи. Батьки відразу зрозуміли, що прийде час, і вони точно одружаться. По закінченню десяти класів так і сталося. Вони побралися, відгуляли пишне весілля. Через дев’ять місяців Оля народила двох прекрасних двійнят – Ігоря й Тамілу. За матеріалами видання Вісник

Дітям та чоловікові віддавала всю любов. Днями трудилася на грядках, бо ж хотіла, аби її сім’я завжди мала все свіже та смачненьке. На вихідних влаштовували собі розваги, грали у м’яча, смажили м’ясо у дворі й закінчували вечори довгими задушевними розмовами. Подруги мимоволі заздрили Ользі, бо сама не надто видна, а якого собі чоловіка відхопила!

Роботящий, не п’є, не дасть нікому й слова поганого сказати про свою дружину. Та невдовзі в сім’ю Ольги чорним птахом увірвалося горе – пішов з життя її Тарас. Згас на очах. Рано вдовою залишив, їй ж лише тільки 30 літ було. Довго вона оплакувала коханого.

На його могилі заприсяглася, що ніколи йому не зрадить, не приведе у спільний дім чужого чоловіка. На цьому світі її втримали лише діти, так вже вона тужила за своїм Тарасом.

Дітям давала усе найкраще: Ігор і Таміла закінчили школу, вступили в престижні університети. Згодом донька вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка в Одесу. Ольга з сином залишились удвох. Жили в любові, мирі й злагоді. Підтримували одне одного, радились у всьому. Вона була хорошою матір’ю, не з тих фанатичок, які відлякували кожну дівчину від свого синочка.

Навпаки, радо приймала кожну, яку Ігор приводив на оглядини до мами. Мріяла, що він найближчим часом одружиться, адже дуже вже Ользі хотілося бавити онуків. Того літнього вечора Ігор повертався з райцентру додому. Зателефонував до мами, щоб спитатися чи купити чогось смачненького до чаю.

– Сину, не переймайся! Я щойно пиріг із суницями твій улюблений спекла. Хвилин п’ять як з печі вийняла.

– Добре, мамо. Чекай мене, скоро буду. Цілую, – ніжно мовив її синочок.

До Ольги забігла сусідка, розповідала саме про свою пригоду на весіллі. Сміялися, як нараз почули сильний гуркіт, свист гальм машини, а потім – тиша.

– Тьотю Олю, – голосила захекана юнка Люся, – кидайте все, бігцем йдіть сюди.

– Що вже там сталося? – схвильовано перепитала Оля.

– Йдіть, не питайте, не знаю, що вам і сказати.

Коли вони втрьох – Оля, сусідка і дівчинка Люся вийшли на вулицю, там стояв гурт людей. Ті відразу розступилися. Олин синочок, її Ігорчик лежав на асфальті і не дихав. Ігоря ховали всім селом.

Мати від вся зчорнілася. На якийсь час приїхала Таміла з дітьми, та мусила повертатися в Одесу, бо вдома чекали свої сімейні клопоти. Ольга ж втратила сон. Кожнісінького дня ходила до сина. Годинами розмовляла з ним – розповідала усі новини.

Донька дзвонила, вмовляла піти до спеціаліста, хотіла забрати до себе та Ольга перечила. Не хотіла їхати з рідного села, навідріз відмовлялася будь-кого бачити й чути. Чомусь була переконана, що всі довкола винні в в цьому.

Якось сиділа на лавочці біля могили сина і розповідала чергову історію. До неї тихцем підійшов миловидний чоловік. Став позаду і мовчки слухав, що жінка переказувала синові…

Щодень як вона приходила, там був той дивакуватий незнайомець. За місяць Ольга настільки звикла до нього, що коли одного разу він не прийшов, вона дуже засмутилася. Він не з’являвся більше двох тижнів, а потім знову таки прийшов.

– Що вам потрібно від мене? – наважилася запитати.

– Я відчуваю, що ви така ж самотня, як і я. Мене Сергій звати.

– Ольга, – боязко і зовсім по-юнацьки відповіла.

Вона розплакалася, похилила голову в його сорочку, розповіла про своє життя. Розговорилися, сиділи довго, аж поки почало сутеніти. Сергій провів Ольгу додому та чемно попрощався, бажаючи їй гарного вечора.

Наступного ранку Оля стривожено прокинулася. Сон якийсь дивний наснився. Ігор прийшов уві сні, з докором дивився на маму й просив, щоб більше не плакала і свічку щодня не палила, бо тяжко йому, душа спокою не має.

Зустрілася з священиком, і той мовив, що не треба так душу слізьми тривожити. Мовляв, відпустити її треба, а Бог терпіння дасть. Коли вже жінка надумала йти додому, отець добавив:

– Олю, ви живете тільки гіркими спогадами й вже забули про людей, які поруч і люблять вас.

Та наступного дня вона знову подалася на кладовище. Щойно прийшла, як звідкись горобчик до неї прискакав. Довго крутився навколо могили Ігоря, а тоді наче покликав Ольгу за собою. Жінка слухняно пішла за пташиною, яка дострибала до хвіртки, а потім раптово полетіла. Ольга зрозуміла: це її синочок так подав знак, вивів із зажури й попрощався.

О тоді їй полегшало, наче бiль відпустив, як від сну прокинулася. “А й справді, що це зі мною коїться?” – думала.

Сергій все частіше почав навідуватися до Ольги, а через три місяці й назовсім залишився в неї. Минуло трохи часу й пара вирішила повінчатися у церкві. Коли Сергій та Ольга виходили з храму, над ними закружляв білий голуб. Усі дивувались красі птаха, а Ольга була впевнена, що то її син. Він схвалив її вибір, і він там щасливий.

Катерина ЛОЗИЦЬКА

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page