– Наступного разу, або ж розраховуй, що маєш мені заплатити, або ж шукай інші варіанти!, – сказала мама, коли я прийшла від масажиста, бо щось почала нити спина останнім часом.
– Мамо, як це платити? Про що ти? Невже тобі важко просто посидіти з онучкою, провести з нею час? Невже ти не скучаєш?
– Розумієш, за таке ж заняття мені Оленка гроші платить. І ще жодного разу мене тим не дорікнула.
Вся справа в тому, що Оленка – це дружина мого рідного брата, невістка мами. У неї є власний салон краси, та й брат бізнесмен. Коли в них народилась донечка, вони шукали няню. Мама тоді працювала в місцевій лікарні санітаркою, зарплата була невелика. Вона почула, яку суму брат із Оленкою пропонують платити няні, розрахувалася з роботи й стала доглядати свою онучку за зарплату.
Я не засуджувала її рішення. Це їхня справа. Але тепер виходить, що я не маю права попросити її прийти й допомогти, бо мама злоститься, каже, що її час – це гроші.
– Мамо, але ж це Анелія, твоя рідна онучка, – спробувала я знайти інший підхід, опустившись поруч із нею на кухонний стілець.
– Доню, рідна чи ні, але я ж відмовилась від своєї роботи не просто так. Оленка платить мені стабільно, а ти хочеш, щоб я у свій вільний час бігла до тебе, бо тобі захотілося піти на масаж?
– Але ж я не щодня тебе прошу. Мені просто важко останнім часом, спина ниє.
Мама зітхнула й відвела очі. Було видно, що їй трохи незручно, але водночас вона вперто трималася своєї думки.
– Я б із радістю допомагала безкоштовно, але зараз у мене інші зобов’язання.
Я відчувала, ніби рідна мама поставила гроші вище за родинні цінності. І що найдивніше, вона навіть не зрозуміла, як неприємно це мені.
Ввечері я розповіла про все своєму чоловіку Віктору.
– Може, вона просто звикла до такого життя? – спробував він знайти виправдання. – Ну подумай, твій брат платить, Оленка теж, вони її забезпечили стабільним доходом.
– Тобто, ти хочеш сказати, що тепер, щоб попросити маму посидіти з нашою донькою, я маю платити?
Віктор знизав плечима.
– Якщо це для тебе принципово, давай поговоримо з нею ще раз. Можливо, вона погодиться.
Наступного дня я вирішила знову зайти до мами, сподіваючись, що вона переосмислила ситуацію.
– Мамо, я все ж хочу поговорити.
– Я слухаю.
– Мені було дуже неприємно почути, що ти готова допомагати лише за гроші. Це ж твоя рідна онука. Я не прошу щодня. Ти ж знаєш, я справляюсь, але інколи просто потрібен відпочинок.
Мама мовчки потерла скроні.
– Доню, розумієш, я не можу підводити Оленку. Вона на мене розраховує.
– Тобто, твоя онучка від брата важливіша за мою доньку?
– Це не так! Просто я вже зобов’язалася.
Я пішла розчарованою. Відчувала, що втрачаю емоційний зв’язок із мамою.
Минуло кілька тижнів. Ми з Віктором обговорювали можливість найняти няню, але це було дорого. І ось одного дня мама сама подзвонила.
– Доню, я подумала… Якщо тобі потрібно, я можу прийти посидіти з Анелією в неділю.
– Безкоштовно? – не стрималася я.
– Так, безкоштовно. Я скучила за нею.
Це був маленький крок до порозуміння, але осад залишився. А як ви вважаєте, чи правильно, коли бабусі вимагають гроші за допомогу власним дітям?
