fbpx
життєві історії
Наступного тижня мені виповниться 29 років. І єдиний подарунок, який я хотіла б отримати цього дня, – ключі від своєї, законно успадкованої, квартири! З 15 років я постійно була біля своєї бабусі, їй був потрібен постійний догляд. Батьки не могли дозволити собі найняти професійну доглядальницю, а тому цю роль переклали на мене. Тепер вони хочуть виїхати з Сумщини і оселитися у моєму спадку. Мало того, вони ще й брата з родиною і двійнятами туди заселили!

Наступного тижня мені виповниться 29 років. І єдиний подарунок, який я хотіла б отримати цього дня, – ключі від своєї, законно успадкованої, квартири!

У мені вирує така злість, що навіть не передати словами. І все ж таки хочу поділитися з вами цією історією.

Розсудіть на милість, хто має рацію, а хто ні!

З 15 років я постійно була біля своєї бабусі, їй був потрібен постійний догляд. Батьки не могли дозволити собі найняти професійну доглядальницю, а тому цю роль переклали на мене. Через це я не могла вирушити на навчання до коледжу і здобути гідну освіту, яка зараз мені дуже знадобилася б.

Втім, бабуся оцінила жертву, на яку мені довелося піти, і пообіцяла залишити мені у спадок свою квартиру з вдячності за підтримку. Що й сталося у результаті.

У 24 роки я офіційно стала повноправною спадкоємицею обіцяного житла. Ось тільки з’ясувалося, що батьки оскаржили в суді право на спадщину, і тепер я мала ділитися спадщиною з ними та своїм зведеним братом.

Щоб поділити спадок так, як ухвалив суд, майно довелося б продати за безцінь. Родичів така перспектива не приваблювала, як і мене. Тому ми вирішили, що житло дістанеться тому, кому буде потрібніше.

І звичайно ж, у результаті квартира перейшла у розпорядження батьків. І знаєте чому? А тому, що у них на Сумщині зараз, бачте, дуже небезпечно.

Хто б міг подумати? Як несподівано! Зла не вистачає.

Мало того, вони ще й брата з родиною і двійнятами туди заселили! Той горе-сім’янин і двійнятами встиг обзавестися. Мама з татом онукам не натішаються ніяк, усі кошти на подарунки витрачають, а мені ж батьки відмовляються допомагати як матеріально, так і морально, живу на оренді. Втім, вони про мене за все життя жодного разу не подумали, з чого тепер щось має помінятися.

Мені завжди доводилося викручуватися самій. Ось і зараз: верчуся на двох роботах як заведена, а вся зарплата йде на оренду житла та продукти. Навіть на банальну косметику часом і грошей не залишається. І як у такій ситуації думати про особисте життя?

Батьки лише повторюють постійно, що настав час і мені про сім’ю замислитися. А коли мені думати про створення сім’ї, якщо я сама ледве на плаву тримаюся?

Звичайно, морально я вже давно готова до одруження і дітей, але матеріально точно ні. Ото була б у мене моя квартира – тоді інша справа. А так кому я потрібна? І як мені їх усіх виселити?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.