Настя виходила заміж у вересні. Минуло вже п’ять років, а вона досі пам’ятає ті хвилини повного щастя, коли вона, нарешті, стала дружиною Володі. Їм було дуже добре разом. Всі ці роки вона була твердо впевнена, що кращого чоловіка, ніж Володя, вона не зустріне. Єдине, що затьмарювало їхнє щастя – це те, що вони ніяк не могли стати батьками.
Дуже хотілося дитини, і вони з Володею вирішили усиновити малюка. Правда, Настя хотіла дівчинку, але оскільки чоловік мріяв про сина, вона погодилася з його рішенням.
Коли вони прийшли в дитячий будинок, то серце жінки стислося від вигляду цих кинутих і обділених долею дітей. Найбільше враження справили на неї сумні, блакитні очі дев’ятирічного хлопчика – Настя відразу відчула материнську прихильність до цієї дитини. Вона підійшла до хлопчика і провела рукою по його кучерявому світлому волоссю.
– Як тебе звати? – ласкаво запитала Настя.
– Юрко, – відповів хлопчик і з цікавістю подивився на красиву жінку, що пахне дорогими парфумами.
– Ти давно тут?
– Уже майже рік.
– А де ж твої батьки?
– Їх немає на цьму світі, вони швидко їхали на машині, – в очах дитини заблищали сльози.
Настя не стрималася і притиснула хлопчика до себе.
– Юрку, а хочеш піти до нас в гості? Я вчора купила собі новий ноутбук і хочу показати тобі одну цікаву гру.
– Звичайно, дуже хочу, – хлопчик посміхнувся і стиснув її руку.
Того вечора Юра і Володя разом грали в комп’ютерні ігри, а Настя раділа, слухаючи їхню жваву, дружню розмову.
Вже вночі Володя сказав, що щасливий буде виховувати такого сина, як Юрко. Настя з вдячністю і любов’ю притулилася до чоловіка.
І сталося диво – після цієї ночі у неї під серцем оселилося життя. Правда, дізналася вона про це тільки через кілька тижнів, розгублено дивлячись щасливими очима в поблискуючі лінзи окулярів молодого лікаря, який повідомив їй цю радісну, довгоочікувану звістку.
Весь цей час Юрко був постійним гостем в їхній родині, і вони з чоловіком готували необхідні документи для усиновлення.
Коли вона увійшла в кімнату, Володя і Юрко сиділи на підлозі і грали в шахи.
– Мамо, я тата Володю вже двічі обіграв! – радісно вигукнув Юрко, побачивши Настю.
Їй було так приємно почути слово «мама», що вона, засміявшись, нахилилася до хлопчика і поцілувала його в щоку.
– Юрочко, піди пограйся в свою кімнату, мені татові потрібно дещо сказати.
Коли Юрко вийшов, Настя подивилася в очі чоловіку. Від надміру почуттів вона посміхнулася і заплакала. Потім притулилася мокрою щокою до його шиї.
– Що з тобою, Настуню?
– Володю, я при надії! – вигукнула вона.
Настя якийсь час стояла нерухомо в повній тиші, а потім відчула, як земля пішла з-під ніг, і чоловік почав кружляти її на руках по кімнаті.
Наступного Володя повернувся додому з цілою купою книжок про догляд за карапузами.
Коли вони сіли вечеряти, Настя помітила на обличчі чоловіка якусь напружену зосередженість, ніби він хотів їй щось сказати і не зважувався.
– Володю, щось трапилося? – дбайливо запитала вона.
– Настю, я думаю, нам не варто всиновлювати Юрка.
– Але чому? Я так прив’язалася до нього.
– У нас тепер буде своя дитина. А він, розумієш, він – вихованець дитячого будинку. Почне ревнувати нас до малюка. Може він в пориві ревнощів завдасть малюкові шкоди.
– Ну що ти таке кажеш! Юрко – дуже добрий хлопчик.
– Та й для виховання чужої дитини необхідні не тільки фізичні, але і емоційні зусилля. А тобі не можна зараз нервувати. Юрко – розумний хлопчик. Я поговорю з ним. Він все зрозуміє.
– Почекай, Володю! Я мушу подумати.
Настя не хотіла розлучатися з Юрком – вона дуже прив’язалася до нього, але з іншого боку вона розуміла, що для виховання чужої дитинки потрібна не тільки прихильність, а й любов до неї. Вона в той момент не знала, чи дійсно вона любить Юрка, як сина.
Коли наступного разу Юрко прийшов до них в гості, Володя мав намір серйозно поговорити з ним про неможливість усиновлення, але Настя помітила, що хлопчик виглядає млявим і втомленим. Вона доторкнулася до його лобика і відчула жар.
– Юрчуку, у тебе температура! Негайно лягай в ліжко.
Чоловік узяв її за руку і потягнув в іншу кімнату.
– Настю, ти що! А якщо він заразить тебе? Його потрібно негайно відвезти в дитбудинок!
– Я не відправлю в дитбудинок хвору дитину! – вигукнула вона і похитнулася, відчувши запаморочення.
– Ну, добре-добре, не хвилюйся, нехай побуде у нас, поки одужає. Я піду викличу лікаря.
Два тижні Настя доглядала за Юрком. В цей час він здавався їй рідним і дуже дорогим.
– Мамо, а я встигну одужати до свого Дня народження? Він уже зовсім скоро! А тато Володя колись обіцяв відвезти мене в цей день в парк на каруселі.
– Ну, звичайно, Юрочко. Ви обов’язково підете з татом в парк!
У День народження Юрка Настя купила йому в подарунок великий дитячий конструктор і з цілою зв’язкою повітряних куль увійшла в квартиру. Володя стояв біля порога і одягав куртку.
– Ви чому ще не за столом? – з порога запитала Настя.
– Я поговорив з Юрою. Він в кімнаті збирає речі, я відвезу його в дитячий будинок. Він одужав. Пора, як то кажуть, і честь знати.
– Нікуди він не поїде! Я більше не віддам Юрка в дитбудинок!
– Тоді тобі доведеться вибирати – або він, або я!
– Дитина залишиться зі мною!
Володя грюкнув дверима.
Настя влаштувала Юру в найближчу школу і щодня водила його туди рано вранці. Одного разу, вже на великому терміні, вона відчула нездужання. Настя зателефонувала чоловікові.
– Володю, привіт! Мені сьогодні щось недобре. Ти не міг би відвести Юрочку в школу?
– Настю, поки він в квартирі, я не ступлю туди ні ногою!
– Я просто думала, що ти добрий і благородний. Гаразд, я впораюся сама.
Вона вийшла з Юрою з під’їзду і раптом відчула сильну слабкість. Добре, що Юрко тримав її за руку і не дозволив їй впасти. Вона присіла на лавку, дістала стільниковий телефон, набрала номер чоловіка і, не встигнувши нічого сказати, втратила свідомість. Юрко вихопив з її рук трубку і закричав в неї:
– Тату Володю, мамі погано!
Володя приїхав через десять хвилин і відвіз Настю в лікарню.
Коли Настя повернулася додому, Юрка там не було. Вона поїхала в дитячий будинок і, зустрівши там хлопчика, радісно обняла його.
– Я так за тобою скучила! Їдьмо додому.
– Мама, я залишуся в дитбудинку. Адже це через мене тато Володя пішов від тебе.
Як вона не вмовляла Юрка повернутися, він був неухильний.
Повернувшись додому, Настя гостро відчула, як їй не вистачає Юрка. Вона розгублено заплакала.
Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв Володя.
– Кохана, прости мене! Я зрозумів, що не зможу без тебе жити. Давай заберемо Юрка і будемо жити втрьох, а коли народиться малюк, нас буде вже четверо.
– Пізно. Юрко пішов. Він виявився благороднішим, ніж ти. Він пішов, щоб моє життя зробити краще, а ти пішов, щоб мені нашкодити.
Цілий тиждень Володя зустрічав Настю біля під’їзду і просив прощення.
У вихідні вони поїхали в дитячий будинок.
– Юрчику, ти нам дуже потрібен! Повертайся, будь ласка, додому, – сказав Володя хлопчикові, коли вони підійшли до нього на дитячому майданчику.
– Ти більше не покинеш маму через мене?
– Ніколи! Я вас дуже люблю!
Юра взяв батьків за руки. Вікна дитячого будинку тепер дивилися їм в спину.
Автор: Є. Міколуцький
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
