Настю, невже ти не бачиш, що Артемчику пора чоботи на зиму обновити. Старі вже геть не гріють, – сказала свекруха, коли востаннє прийшла до нас на вихідні. І це, щоб ви розуміли, не внук її маленький, а сорокарічний синок, який так і не виліз з-під маминого крила. Артема понизили на роботі. Зарплата мізерна. Добре що я працюю, а то не знаю, як би ми справлялися. А свекруха замість того, щоб його на роботу влаштувати, каже, щоб я високооплачувану знайшла.
Ми із моїм чоловіком живемо разом уже 10 років. У нас 15-річний син Андрійко.Чоловіка звати Артем, але всі близькі величають його Артемчиком. Мені вже 40 і звуть мене Настя.
Я працюю продавцем в одному з найближчих магазинів із продуктами. Два дні працюю, а два дні вдома. Отримую не дуже багато – всього 12.000 гривень. А чоловік мій ще менше — доки він працював в охороні заводу, йому платили 15.000. Нещодавно його понизили, бо він частенько запізнювався.
Вся справа в тому, що у чоловіка надмірне почуття власної гідності, повно амбіцій. І так завжди було. Він не дуже любить працювати, натомість любить гроші. Красиво жити не заборониш! І він не відмовився б пожити на широку ногу. Не любить собі у чомусь відмовляти.
Як тільки Артем отримає зарплату йде в магазин і купує собі найсмачніше, часто їздить із друзями на рибалку або на пікнік, на природу. Бере участь у всіх питаннях відпочинку фінансово, любить пригощати друзів.
Мені це вже, м’яко кажучи, дістало. Вже не можу терпіти такі витівки. Якщо раніше було ще пів біди, адже хоч якісь гроші він приносив до хати. А тепер, коли минуло вже 6 місяців із того моменту, як його звільнили, то ситуація змінилася. Грошей не вистачає. А ось амбіції залишились і навіть зросли. Він постійно приходить до мене та просить грошей. Обіцяє згодом віддати.
Ві нього немає шкідливих звичок, добре почувається, нічим не хворіє. Міг би працювати будь-ким. Хоч вантажником, хоч шахтарем. Але він не має бажання працювати. Сподобалося вдома байдикувати.
Найсумніше це те, що його мати (моя свекруха) його підтримує і повністю на його боці. Вона все дбає про свого сина-переростка. Весь час кудахче над ним. “Артемчику те, Артемчику це. Він погано почувається…”
Коли вона прийшла нещодавно до нас у гості, то навіть посміла вимовити таку фразу: “Настю, знайди собі другу роботу, ти ж бачиш, що грошей вам не вистачає. Ось у Артемчика вже ходити нема в чому. Невже ти не бачиш, що пора йому обновити зимові чоботи”.
Після цих слів я просто розплакалася. Я вже прожила усі найкращі роки свого життя. Потрібно йти від чоловіка — це зрозуміло. Іншого виходу немає. Адже чоловік сидить у мене на шиї та не думає з неї злазити. І що далі, то гірше стає.
Що б ви порадили мені зробити?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
