Мене розриває несправедливість. Ну чому до мене немає такого ставлення, як до Ярини?
Нас у батьків двоє: я та моя молодша на два роки сестра Ярина.
На даний час ми вже дві дорослі жінки, які створили свої сім’ї.
Коли ми були маленькі, то жили дуже дружньо. Я завжди допомагала сестрі з домашнім завданням, а коли подорослішали, то ділилися одна з одною цінними секретами.
Батьки нас сильно не балували, бо були зайняті. Тато працював автомеханіком, а мама на молокопереробному заводі лаборантом.
З нами жила бабуся, мамина мама, вона нами з Яриною і займалася. Жили ми в мальовничому селі на Заході України. Поруч біля нас невеличка річка, де ми і проводили з Яриною багато часу.
Першою заміж вийшла я. Так вийшло, що чоловік пішов до мене в зяті. Ігор мій також з села, працює на залізниці. В батьків окрім нього є ще два сини і наймолодша дочка. Живуть вони досить бідненько. Всі діти з хати вже порозліталися.
Ми допомагаємо свекрам, але вони не звикли приймати допомогу, тому й продовжують жити в невеличкій хатинці, благо, діти скинулися і провели воду, підключили пральну машинку і поставили душову кабіну, від якої вони довгий час впиралися, бо ж можна і в тазику помитися.
Але історія моя не про це.
Оскільки я залишилася дома зі своїми батьками, то Ярина переїхала жити до свого чоловіка і свекрухи. Живуть вони в області. На даний час Ярина з чоловіком вже придбали свою квартиру.
В нас з чоловіком росте син, Кирилу три рочки. Моя мама і тато до онука особливої уваги ніколи не приділяли. Я ж списувала все на зайнятість на роботі, що коли приходять додому, то хочуть відпочити і їм не до дітей.
Але коли рік тому син з’явився і у Ярини, то все почало змінюватися.
Як тільки сестра зі своїм чадом з’являється на порозі, маму наче хтось підміняє.
– Ти моє золотко! Ти мій зайчик! Мій онучок! Мій маленький!
Вони з татом носяться зі Златаном, як з писаною торбою.
Мій Кирило і близько такої уваги не мав і не має.
Я поки не працюю, тому коли сезон закруток стараюся мамі допомагати, навіть деякі рецепти огірків чи помідорів сама консервую на зиму.
Також на моїх плечах і приготування вечері, щоб коли всі з роботи поприходять, то нагодувати. Про прибирання я взагалі мовчу.
Я багато роблю роботи по дому, але ніколи не чула від мами похвали.
А ось з Яриною все інакше.
– Наталко, глянь, наша Яринка собі сукню нову прикупила. Їй так личить, чи не так? А Златанчик як підріс! Ну справжній козак!
А коли Ярина їде додому, то повний багажник всього накладе і навіть моїх помідорів і огірків.
Одного разу я запитала її, чому до мене і до мого сина таке ставлення, а до сестри геть інше – краще. А мама знаєте що відповіла? Що я дома, під її крилом, а ось Яринка сама живе і їй важко.
Та я б з радістю так сама жила. Раз в тиждень в селі з’явиться, нічого не робить і не допомагає, а повні багажники смакоти додому везе. Ярина на всьому готовому, але вона бідненька.
А що тоді про мене казати?
Як достукатися до мами, що я і мій син також потребуємо їх уваги?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
