fbpx

– Наталочко, сонечко, щось пилу у тебе багато на меблях. Невже важко протерти раз в день? – Галина Іванівна, ви ж знаєте: я працюю до семи годин, поки дітей заберу з садка, по магазинах, вечерю приготую. Ледве до ліжка доповзаю, – виправдовувалася я.- Усі жінки працюють, Наталочко, – говорила жінка, що жодного дня не пропрацювала в житті

До нас зачастила свекруха. Начебто нічого страшного, однак терпіння моє вже закінчується. У власні вихідні я тільки те й роблю, що догоджаю колись улюбленій родичці!

З Галиною Іванівною ми завжди ладнали. Думаю, тому, що з першого дня подружнього життя ми з Сашком оселилися окремо. Нехай в орендованій квартирі, але окремо.

За минулі роки ми зуміли накопичити гроші на власне житло. Влізли в борги, звичайно, але сподіваємося через кілька років все виплатити. Працюємо ми, як то кажуть, від зорі до зорі. Звичайно, важкувато, якщо врахувати, що діти у нас ще невеликі – Івану чотири, а Олені шість.

І ось з деяких пір свекруха вирішила нам активно “допомагати”. Це вона так сказала, я б сама не здогадалася, що це допомога.

Рано вранці в суботу лунав вимогливий дзвінок у двері. Я зі стогоном вилазила з-під ковдри і ошелешено дивилася на годинник. Восьми ще немає! Кого принесло в таку рань? По-звірячому хотілося спати – напружена робота з понеділка по п’ятницю вимотувала. Я б із задоволенням поспала годинок так до десяти, потім зварила б кави, зробила дітям кашу, а нам з чоловіком – бутерброди, і повалялася б перед телевізором годинку-другу.

На порозі стояла усміхнена Галина Іванівна з вафельним тортиком в руках.

– Наталочко, дитинко, – чмок-чмок, – я так скучила! Чомусь не спалося сьогодні, ось вирішила вас провідати. Як дітки, як Олександр?

Я натягала на обличчя привітну усмішку і приймала у Галини Іванівни пальто. Вона не поспішаючи пройшла на кухню і з милою посмішкою просила:

– Наталочко, кави не зробиш? Щось голова болить, напевно, тиск впав…

Я приймалася метушитися по господарству: каву, вмитися, привести себе в порядок, дітям – кашу, чоловікові – яєчню, на той час свекруха випивала свою каву і нудно запитувала:

– Наталочко, а ти сніданок не готуєш, так? Яєчня і каша – ну це ж несерйозно. Ось сирничків би зараз. З яблучком і родзинками. – вона мрійливо закатувала очі.

Мені нічого не залишалося, крім як вставати до плити і смажити сирники. Галина Іванівна, з’ївши тарілочку сирників, важко зітхала:

– Ох, щось не виспалася я сьогодні. Іванко, Оленко, занадто ви росшумілись, дітки! Бабуся ляже відпочити, добре? Наталочко, а може, нехай хлопці погуляють трохи, а? Погода така гарна.

Галина Іванівна розташовувалася на дивані у вітальні і солодко засинала, а мені доводилося одягати дітей і відправлятися з ними в парк на прогулянку. Перший час виходило випхати з ними Сашка, а самій займатися накопиченими за тиждень домашніми справами, але вже через три тижні чоловік пристосувався збігати з дому відразу після сніданку, посилаючись невідкладними справами. Через пару годин ми з дітьми поверталися, а свекруха, виспалася і повна енергії, вже інспектувала наше житло.

– Наталочко, сонечко, щось пилу у тебе багато на меблях. Невже важко протерти раз в день?

– Галина Іванівна, ви ж знаєте: я працюю до семи годин, поки дітей заберу з садка, та магазини, вечерю приготую. Ледве до ліжка доповзаю, – виправдовувалася я.

– Усі жінки працюють, Наталочко, – говорила жінка, що жодного дня не пропрацювала в житті  – її все життя забезпечував чоловік, а після його відходу вона потрошку продавала накопичення – тим жила, ні в чому собі не відмовляючи. – Однак порядок в домі потрібно все одно дотримувати.

Я, зціпивши зуби, мовчки роздягала дітей і вела їх у ванну мити руки. А Галина Іванівна делікатно довідуються, що я планую готувати на обід.

– Так давно не їла зеленого борщу. З яйцем і сметанкою! – уточнювала вона, вмикаючи телевізор.

Зітхнувши, я одягла пальто і відправлялася на ринок. Купивши все необхідне для борщу, я мчала назад, молячись про себе, щоб діти під час моєї відсутності нічого не накоїли, адже вони залишалися вдома практично одні – свекруху важко було відірвати від серіалу.

Потім я взялась готувати обід, а Галина Іванівна  сіла на кухонному диванчику, і говорила, говорила. Без зупинки. В сто п’ятдесят шостий раз розповідала, як вона народжувала Сашка, якою безтактною жінкою була її свекруха, з якою довелося спочатку жити разом, як її образила далека родичка з Карпат: “Уявляєш, Наталочко, таку спадщину залишити дитячому будинку, замість того, щоб рідним людям зробити добру справу!”

Після обіду свекруха йшла в нашу з Сашком спальню. Відпочивати. Просила дітей не шуміти і щільніше закривала двері в дитячу. Я витирала сльози, вмивалася і робила собі відвар м’яти і ромашки. Кажуть, заспокоює. Може бути. Я не помічала.

На душі було гидко. Ось для чого вона приїжджає? Я згадувала, що, поки діти були маленькі, свекруха ні разу не забрала їх на прогулянку, щоб дати мені хоч трохи відпочити. Не розповіла онукам жодної казки. І зараз приїжджала зовсім не для того, щоб побачитися з нами, а щоб в сотий раз проговорити всі свої життєві образи. Вивалити весь цей негатив на мене.

Дуже скоро я незлюбила всі суботи. Уже в п’ятницю у мене починали тремтіти руки і хотілося плакати. Я точно знала: завтра не буде ніякого довгоочікуваного відпочинку. Ні світ ні зоря заявиться Галина Іванівна, мені доведеться крутитися дзигою навколо неї з ранку до обіду і після обіду до вечора.

Увечері, щільно повечерявши і випивши кілька чашок чаю, вона вирушила додому. І везти її доведеться Олександру. Це, звичайно, правильно: чому літня мама повинна трястися в громадському транспорті? Тільки Сашку ж теж хочеться відпочити в свій вихідний, розслабитися, врешті-решт, банально випити пива і подивитися футбол!

Я починала сходити з розуму. Мріяла, щоб зламалося метро, ​​щоб заклинило двері в квартирі свекрухи, щоб поперек у неї розболівся, чи що! З подивом ловила себе на цих думках – я перетворююся на відьму! Ніколи нікому не бажала зла.

Неділя починалося для мене з головного болю. Мені не хотілося ні в парк, ні в кіно, ні в театр. Тупо провалявшись весь день в ліжку, я абсолютно не відчувала, що відпочила. Місяця через два я зрозуміла, що моя психіка на межі. Увечері, після роботи, я налила чоловікові міцний чай в його улюблену чашку, сіла навпроти нього і висловила все, що накипіло.

Саша скаржився, що я стала нервовою і злою, постійно пилю його, скаржуся на втому, не хочу готувати і прибирати…

– Саша, зрозумій, я дуже добре ставлюся до твоєї мами. Але я більше не можу!

В кінці своєї полум’яної промови я не витримала і розридалася. Перелякані діти заглянули в кухню, але Саша махнув їм рукою, і Оленка швидко повела Іванка, щільно причинивши двері.

– Натусик, я дуже люблю свою маму, але й тебе я теж люблю, і не хочу, щоб ти мучилася. Я все розумію. Мама, звичайно, не цукор. Тільки ось що ж придумати?

Ми думали довго. Нарешті, був вироблений чіткий план дій. І нехай в мене кине камінь той, хто скаже, що я не права!

На наступний день після роботи Саша вирушив до мами і розповів їй наступне. Відносини з дружиною останнім часом сильно зіпсувалися – а що дивного? Коли їх підтримувати, ці відносини, якщо ми обидва працюємо  і зовсім не відпочиваємо!

Дружина, тобто я, стала якоюсь нервовою і злою, постійно пиляє його, скаржиться, що втомилася, і не хоче готувати і прибирати. Зате у Сашка з’явилася цікава подруга – весела і молода, Танька з сусіднього під’їзду, яка продає груші і яблука біля нашого будинку. Словом, готуйся, мама, скоро я приведу до тебе Таньку знайомитися, а жити ми будемо, швидше за все, у тебе, тому що, як благородна людина, я залишу квартиру дружині і дітям. А можливо, і Іванка прихопимо – дітей ж при розлученні ділять, правильно?

Так, це було суворо… В суботу Галина Іванівна у нас не з’явилася – погано себе почувала, тиск піднявся. Сашко поїхав до неї з сумкою продуктів і ліками, а потім розповів, що мама викликала на допомогу свою двоюрідну сестру з іншого міста. Анна Петрівна, поохала і вилаяла свою родичку. Саша, поки розвантажував на кухні продукти, чув, як сестри мало не посварилися. Мудра Анна повторювала:

– Галя, ти дура, вибач, звичайно. Я розумію, твоя Наталя не подарунок. Але вона – дружина твого сина і матір твоїх онуків, на неї завжди можна покластися, вона не зрадить в разі чого. Вона тебе терпить кожні вихідні! Це вже про щось говорить. Потім, уяви, що за життя у тебе почнеться. У твоїй двійці оселиться невідома Танька (а знаєш, які ці бабоньки бувають!), Швидко по світу пустить і без квартири залишить. Так онук буде по кімнатах носитися, – уяви, що стане з твоїм тиском! А ще ж і Оленку напевно будуть приводити, ти це витримаєш?

– Так чому я повинна їх терпіти у своїй квартирі? .. – закричала було Галина Іванівна, але Анна швидко їй пояснила, чому.

– А тому, що твій син Сашко тут прописаний! Значить, одна йому дорога після розлучення – сюди, до тебе, разом з новою дружиною і дитиною! А там, дивись, ще одного онука тобі народять – допомагати доведеться: прати, прасувати, готувати, гуляти з коляскою. А як станеш зовсім старою, ця Танька, щоб не мучитися, здасть тебе в будинок для людей похилого віку, та й по всьому! Навіщо ти їй тут потрібна? Помовчавши Людмила Петрівна прошепотіла:

– Що ж робити, Анночко?

Але цього Саша вже не чув – він ніжно попрощався з мамою і тіткою, розцілував їх і пішов. Решта розповіла Анна, коли прийшла до нас в гості. Звичайно, вона все відразу зрозуміла і дала своїй сестрі правильні поради.

– Припини постійно до них їздити! Дай їм побути удвох: забери дітей, зводи їх в цирк або на мультики, адже сім’ю потрібно зберегти будь-що-будь. Купи Саші з Наталею путівку в будинок відпочинку або в круїз. Є у тебе гроші, не прикидайся!

І почалося нове життя. Звичайно, Галині Іванівні було нелегко. Не звикла вона няньчитися з дітьми, а звикла, щоб, навпаки, всі няньчилися з нею. Але швидко знайшла вихід. Забравши в суботу Іванка з Оленкою, вона підкидала їх сусідам – ​​у тих був син Іванового віку, і за невелику плату ці милі люди із задоволенням водили дітей в кіно і в цирк, в боулінг, возили кататися на теплоході.

А одного разу пролунав дзвінок у двері. Ми переглянулися, і я пішла відчиняти. На порозі стояла усміхнена Галина Іванівна.

– Наталочко, Сашка, у вас же скоро річниця весілля? Це вам від мене подарунок! – і вона простягнула конверт.

Заглянувши в нього, я з криком кинулася на шию свекрусі: вона купила нам путівки в Таїланд! А ми так втомилися і так потребували відпочинку.

За три тижні в цьому раю ми набралися сил, немов заново народилися. Тепер ми були готові до нових трудових подвигів.

– Ну що, Натусик, вийшла у нас авантюра? – підморгнув мені Сашко в останній вечір, коли ми не поспішаючи прогулювалися вздовж пляжу.

– Ще й як вийшла! Знаєш, я тепер ще більше люблю твою маму. Адже вона, по суті, ні в чому не винна, просто звикла дбати тільки про себе. Давай купимо їй що-небудь на пам’ять. Подарунок Галині Іванівні дуже сподобався. Тепер у нас по-справжньому дружна сім’я. А головне – я стала помічати, що свекруха, раніше абсолютно байдужа до онуків, змінилася. Вона щиро полюбила їх, сильно прив’язалася, і тепер із задоволенням сама гуляє з ними, читає книжки і грає в лото.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – sympaty

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page