У моєї свекрухи Наталії Андріївни три сини, всі вони благополучно одружилися. Я вийшла заміж за старшого, Максима, десять років тому.
З того часу наші стосунки зі свекрухою були не дуже. Конфлікту як такого не було, але я розумію, що старший син – це опора для матері, і завжди дуже важко звикати, що в нього тепер своя сім’я, про яку він піклується.
Як я не намагалася, не могла порозумітися з Наталією Андріївною. Чомусь я думала, що через кілька років все налагодиться, і вона стане мені другою матір’ю. Пізніше я змирилася і вже не намагалася йти на контакт.
Можу сказати, що я поважаю свою свекруху та вдячна їй за те, що вона виховала мого чоловіка.
Після того, як у нас народилася дочка, Наталія Андріївна почала більше з нами спілкуватися, ми ніби зблизилися. Але рівно до того моменту, поки її молодші сини не одружилися. Тоді вона переключила свою увагу на них.
Свекри допомагали молодшим матеріально, дарували подарунки і часто спілкувалися, адже діти живуть неподалік них.
Ми ж живемо в іншому кінці міста. Нашій родині ніхто не допомагав та свята з нами не відзначав. Вважалося, що в нас і так все добре. Батьки чоловіка часто забували привітати мене з днем народження, було прикро. Що ж, я знову ж таки змирилася я з таким становищем.
А коли свекра не стало, Наталя Андріївна тяжко переживала втрату. Зараз вона майже не встає з ліжка, погано почувається. Тільки дві невістки з її улюбленими синами, яким вона приділяла весь свій час і допомагала матеріально, не хочуть допомагати.
І ось недвно свекруха покликала нас скромно відсвяткувати її ювілей. Я розуміла, що вона не може нічого готувати, тому заздалегідь приготувала кілька страв і привезла з собою.
На мій подив, ми не застали молодших синів зі своїми дружинами! Ми повечеряли, і свекруха почала серйозну розмову.
Вона просила, щоб ми доглядали її, щоб жили в її будинку. А потім цей будинок ми, мовляв, успадкуємо. За всієї поваги, для мене такий поворот був несподіваним. Якщо чесно, хоч Наталя андріївна і дала час на роздуми, я одразу знала відповідь на її пропозицію.
Я одразу відмовилася, чесно про це сказала Максиму. Не тому, що ображаюся, не тому, що не люблю свекруху. Просто вважаю несправедливим те, що стільки років вона нас ігнорувала, а зараз просить допомоги.
Виходить, що нам дістанеться будинок, якщо ми доглядатимемо її до кінця днів. А молодшим дітям усі подарунки та увага просто так були багато років.
Більше ми до неї не прийдемо, я їй так і сказала. Нехай її найулюбленіші діти тепер допомагають. Максим, на щастя, мене підтримує.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
