– Ну нехай твій чоловік візьме Олега до себе, – просить Наташа, сидячи на моїй кухні з чашкою кави, – ну родичі ж повинні допомагати один одному! До кого мені ще звернутися, як не до рідної сестри!
Я втомилася, Наталябере в облогу мене цим проханням уже місяць, з того часу як її чоловік залишився без роботи. Причому, через власну дурість та ліні.
Мені 35, а сестра молодша за мене на 9 років. І природно, так склалося, що я все життя, як старша сестра, змушена була її допомагати.
– Гуляти йдеш? – візьми сестру, – наполягала мама. І я 12-річна дівчинка, замість того, щоб грати з подружками, змушена була сидіти з Наталею і іншими малюками в пісочниці.
Росла я і росла Наталя, а мені все так же нав’язували її «з собою». Ось мені 17 років і я збираюся на перше побачення.
– Бери з собою сестру, – каже мама наказним тоном, – у мене голова болить, дайте мені відпочити.
На побачення з 8-річною сестрою? Природно воно не вдалося. Наша мама ростила нас одна, родом ми з глухої провінції. Я розумію маму, вона працювала за двох, їй було важко. Але мене ніхто не прагнув зрозуміти.
Коли я закінчила школу, я була на 7-му небі від щастя: тепер я поїду до великого міста і заживу своїм життям. Це був найщасливіший час. Я студентка, я підробляю, щоб зайвий раз не брати грошей у мами, я гуляю, коли захочу, бех хвостика у вигляді молодшої сестри.
Після навчання я вийшла заміж і залишилася в обласному центрі. Спочатку ми з чоловіком знімали квартиру, а потім йому дісталося житло у спадок. Поступово наше життя стало налагоджуватися.
Я народила сина, а чоловік за час мого декрету побудував непогану кар’єру. Слава, так звуть мого чоловіка, багато працював і у нас в родині з’явився достаток. З декрету я вийшла в його фірму: там добре платили. Чоловік був начальником, а я рядовим співробітником в іншому відділі.
– Наталя закінчила школу і їде до вас, – заявила мама по телефону, – буде жити у рідної сестри, ні до чого їй гуртожиток. Ти старша, ти повинна допомогти.
Доводи, що житло належить чоловікові, що квартира двокімнатна і ми молоді і хочемо жити без сторонніх, мою маму не переконували. Природно, чоловік був не дуже задоволений таким рішенням: довелося сина перевести до нас в спальню, поступившись місцем Наталі.
На 4 довгих роки ми забули про спокій. Наталя жила в своє задоволення, забуваючи помити за собою посуд, обполоснути вану. А ще мама вимагала, щоб сестру ми брали з собою у відпустку на море. З’їздили один раз. Дякую, вистачить.
Наталя крутила курортний роман, була п’яна під ранок.
– Все, – сказав чоловік, – терпіння скінчилося. Більше у відпустку я з твоєю сестрою не поїду. І мені легше їй знімну квартиру оплачувати, ніж терпіти у себе в будинку. Чоловік зняв однушку для моєї сестри. «Виставили дівчинку з дому» – так це називалося у мами.
Два роки ми платили сестрі за квартиру, а потім її навчання закінчилася і вона вийшла заміж. Чоловіка звали Олегом, він був приїжджим і прийшов жити до знімну квартиру до сестри.
– Господиня дзвонила, – обурено повідомляла мені Наталя через місяць після свого заміжжя, – вона сказала, що грошей за квартиру їй так і не перевели в цьому місяці! Що за справи?
– Не буде більше грошей, – мій Слава не витримав, – я платив за тебе, ти вчилася, ти сестра моєї дружини, а тепер ти закінчила інститут, ти заміжня, влаштовуйтеся на роботу і самі сплачуйте знімне житло.
Незадоволена закінченням халяви сестра подзвонила мамі. Та намагалася знову звернутися до моєї совісті, але я була категорична:
– Мамо, ти народила сестру, щоб я до сивого волосся її забезпечувала? Досить, – відповіла я, – нехай заробляють з чоловіком самі.
Квартиру в тому місяці для сестри оплатила мама. Наталя влаштувалася на роботу, зрозумівши, що грошей не буде. Її чоловік теж знайшов якесь місце. Але наші проблеми не закінчилися.
Олег працював на одному місці не більше 3-4 місяців, а потім ще стільки ж перебував у пошуку. А потім Наталя і прийшла за нього просити, щоб Слава взяв його до себе:
– У мене дитина буде, – нила сестра, – чим ми будемо за квартиру платити.
Славка, рипнувши зубами, погодився, але сказав, що допомагає в останній раз. Останній раз тривав 3 місяці. А потім: «Олег проспав», «у Олега температура», «Олег не зміг двері закрити, замок забарахлив».
Олега довелося звільнитися, а Наталя була вже в декретній відпустці. За грошима вона прийшла до мене:
– Я чекаю дитину, ти повинна мені допомогти! Мама сказала, що ти зобов’язана, ти ж мені старша сестра.
Може і некрасиво я поступила, але я відповіла:
– Я все життя була зобов’язана. Досить на мене навалювати свої проблеми, я теж чекаю дитину, так-так, другу дитину. Я допомагала тобі, поки ти вчилася, точніше, допомагав мій чоловік. Скільки можна? Не можна вішати мені на шию свої проблеми нескінченно. Вчіться з Олегом самостійності.
Якщо розсудити, сестрі 26 років, її чоловікові 28. Нам з чоловіком вони не діти і у нас немає обов’язку їх утримувати. А дитина? Сестра повинна була думати головою, ніж вони будуть жити.
Через тиждень пролунав очікуваний дзвінок від мами:
– Наталя з чоловіком приїхали жити до мене, – кричала на мене батько, – ти відмовила у допомозі сестрі, яка чекає на дитину, хоча сама чекаєш, у тебе немає серця! На що я буду їх трьох утримувати?
– Мамо, а на що я буду утримувати їх трьох? Мені скоро в декрет, а мій чоловік і так зробив достатньо для моєї сестри. Досить опікати. Інакше вона ніколи не навчиться жити самостійно.
На це мені побажали усіляких бід: щоб чоловік мене кинув, щоб діти мої голодували.
Я поклала трубку. Спілкуватися з мамою і сестрою я після таких побажань не хочу.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
