Він сидів біля її ліжка, масажуючи своїми млявими, неслухняними руками її руку, і чекав. Вона нерухомо лежала, блукаючи по кімнаті неусвідомленим поглядом. Іноді її очі чіплялися за щось, і тоді в них відчувалася напруга, ніби вона намагається щось згадати, але, так нічого і не згадавши, знову починали блукати.
Так тривало вже місяць, з того дня як з нею трапилося це. Вона лежала, а Він сидів біля неї в очікуванні проблиску свідомості в її очах. Коли Вона виходила із забуття, Він радів як хлопчисько. Вони тихо, не поспішаючи, розмовляли… самими очима. Потім Вона йшла… А Він знову чекав… З кожним днем їх бесіди відбувалися все рідше і ставали коротшими. Сьогодні Він так і не дочекався її повернення.
Він уже й не пам’ятає, коли з ним стався той ранок. Ранок, коли Він відчув, що не хоче прокидатися. Ранок, в якому до нього прийшло бажання залишатися в ліжку, чекаючи… Можливо, це сталося з ним місяців три назад, а може і півроку. Вона не дозволила. Щоранку вона піднімала його з ліжка, вела у ванну, садила за стіл, потім пересаджувала в крісло… Він не чинив опору. Щодня Вона виводила його на прогулянку.
Вони бродили алеєю біля будинку, ненадовго сідаючи відпочити на лавці. Він безвільно йшов поруч з нею, залишаючись байдужим до всього того, що відбувається навкруги. Він не прислухався до розмов, залишав без уваги всі звернення до нього. Ніяк не реагував, коли відчував, як стає твердішим її крок під чиїмось нескромним поглядом, хіба що правий куточок його губ злегка підводився. Десь з місяць назад Він твердо вирішив, що не підніметься з ліжка… Але цього з ним так і не сталося.
Обережно поклавши її руку, Він встав. Подивився у вікно і, побачивши сонце, що торкнулося обрію, безцільно побрів по кімнаті. Натрапивши на стіл, сперся на нього, погляд зупинився на порожній склянці, яка самотньо стояла осторонь. З роздратуванням смикнувши скатертину, Він почав колами ходити по кімнаті, попутно чіпляючи, зриваючи і штовхаючи все, що траплялося йому на шляху. Зупинив його її погляд. Її очі кричали: «Досить! Зупинись!»
Він поспішив до неї. Присів біля ліжка, обвів поглядом кімнату. У ній нічого не змінилося, лише кут скатертини злегка збився та ковдра на його ліжку звисає, стілець, який він штовхнув, стоячи на одній нозі, сперся краєм спинки об стіну і застиг, піймавши рівновагу.
Він посміхнувся. Перед очима пропливла картинка з далекого минулого. Він почав розповідати, Вона слухала. Картинка змінилася іншою, третьою… Він говорив, а її очі то посміхалися, то заходилися заливистим сміхом, а то раптом хмурилися жартома. Він говорив, Вона слухала… картинки, картинки, картинки…
Вранці їх знайшли, вони лежали поруч. Її голова затишно розташувалася на його плечі, їх обличчя були світлі й умиротворені, лише тільки правий куточок його губ був злегка підсмикнутий…
Автор: Олексій Старший
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
