fbpx
життєві історії
– Навіщо чоловікові дружина, яка не вміє готувати! Ваня зробив невдалий вибір. Дружина повинна готувати і крапка. І не просто аби що, а все, що душа забажає! – говорила свекруха

Першим самостійним блюдом, приготованим мною «від» і «до» став борщ. Років мені було тоді ще дуже мало, десь 10-11. Вийшло, до речі, цілком їстівне, іноді і зараз можу зварити, хоча і не люблю супи.

І дуже рідко я відчуваю від готування задоволення, так, по натхненню, в решту часу – це сувора необхідність.

Потім було багато всього: і торти, і млинці комом, і шедеври кулінарної майстерності (мого). Остаточно привчив мене до готування студентський гуртожиток.

Хоча і були у нас дівчатка, які вміють тільки чайник закип’ятити. Не знаю, як вони зараз, але тоді невміння готувати для дівчини вважалося мало не вироком – ніхто заміж не візьме!

Зараз беруть. В одній знайомій сім’ї з двома дітьми-підлітками на кухні господарює тільки тато, мама не підходить ні до плити, ні до раковини – не любить, не вміє, не хоче.

І в родині до цього цілком лояльне ставлення. Інша знайома готувати вміє, але чоловік її це справа ще й любить, так що самі розумієте, хто у них з ополоником у плити варто.

А ось, якщо дружина не вміє, чоловік в принципі, може зварганити щось просте, але вся інша рідня категорично не розуміє такого стану речей – вже складніше.

– У нас всі жінки в роду прекрасні кулінарки, – журиться Антоніна, – а син одружився на дівчинці-білоручці. Ну ладно, я думала, що навчиться, варто тільки захотіти! Але 5 років живуть, а вона і пельмені нормально не звариьб: або розповзуться, або «ляскати» на зубах сирим тістом. Позорище.

Невісті зараз 25 років, заміж вона вийшла зовсім юною студенткою-третьокурсницею. У гуртожитку НЕ жила ні дня, бо з міста, яка виросла коло тата і мами, та ще й мамина мама жила з сім’єю. Дівчинку на гуртки водили, балували, пестили й плекали.

– Ще встигне з каструлями возитися, – вважала бабуля, – йди, мила, я тут сама. Давай я тобі чайку наллю, я пиріг спекла.

І вона пила чай, на кухні бувала тільки під час трапези. Заміж дівчину теж відправляли грунтовно: з білою сукнею, красивою зйомкою церемонії, банкетом і квартирою тієї самої бабусі в придане.

– Та ні жодної проблеми, – говорив Іван перший час на зауваження Антоніни, що в холодильнику немає приготовленої їжі, а молода родина харчується пельменями і яєчнею, – навчиться всьому, не переживай і не треба моїй дружині вимовляти на рахунок цього.

– І час минув, а віз у нас і нині там, – скаржиться Антоніна, – немає, щось просте вона зможе осилити. Але бажання вчитися готувати немає, як і не було. Але ж зараз стільки можливостей! Це ми рецепти переписували і з журналів вирізали. Мені Ваньку шкода, він так домашні смакоту любить!

Здавалося б, в сучасному суспільстві, де начебто в правах всі рівні, вина за те, що не вміють готувати повинна покладатися на чоловіка і дружину. Не вміє дружина?

А чоловікові хочеться смачненького? Вперед, інтернет для всіх відкритий. Тим більше, якщо вчитися і тому, й іншому треба з нуля. Але немає, в силу сформованих традицій: Ваня нещасний чоловік дружини-нездари.

– Прошлий раз, – вторить мамі сестра Івана, – вихідний, а до них доставка приїхала. Ну як так?!

У Івана в батьківській родині свята проходять з багатим столом, з щедрим частуванням, гостей збирати люблять, приймати їх вміють. Лєра з чоловіком теж гостей запрошували кілька разів, на дні народження, на річницю весілля. І стіл був не менше щедрим, а страви не менш смачними.

– Ну так і не Лєра готувала, – торжествує Антоніна, – а свати з мамою намагалися. Ось буде у них дитина і що? Пюре з баночок, м’ясо з консервів, кашку з пакетиків? Або свати буде до дочки бігати кілька разів на дню, онука годувати? Це ж треба, нічому дівчину не навчили.

Лєра, вже як 5 місяців чекає дитину.. Проблеми в тому, що вона не прагнути готувати і не бажає цього вчитися вона не бачить.

– Голодними не залишимося, – вважає вона, – та й нормально у нас все. Я не люблю на кухні стирчати. Прибирати люблю, гладити, а приготування їжі – не моє. Чоловік? А з чого він повинен бути в претензії? Якщо його щось не влаштовує, хай освоює кухарського мистецтва сам. У нас рівність.

-Ну яке рівність, Лера? – каже їй мама Івана, – Він мужик, вони рідко до плити стають, затишок і приготування їжі – традиційно жіночі завдання.

– Це у вас Антоніна Василівна архаїчні погляди на сім’ю, – говорить Лєра, – Ваня знав з самого початку, що готувати я не вмію і не люблю, але заміж мене покликав, його це не злякало. Так чого ж тепер з цього проблему робити?

– Мамо, нас все влаштовує, – каже Іван, щасливий майбутнім батьківством, – щось простеньке ми приготуємо, не переживай. А якщо вже закортить, то я до плити встану і сам всьому навчуся.

Але не переживати Антоніна не може. На її думку Ваня зробив невдалий вибір. Дружина повинна готувати і крапка. І не просто аби що, а все, що душа забажає.

У них в сім’ї такі традиції. Її син буде каструлями гриміти і зі сковорідками морочитися? Та де це бачено? А навіщо тоді дружина потрібна людині?

І дійсно, навіщо людині дружина?

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook