Мене звуть Варвара, мені 40 років і я живу в місті. До столиці я приїхала в 18 років. За ці роки я пройшла звивистий шлях від студентки-поломойки до заступника директора великої компанії.
З рідного міста я поїхала наперекір матері – моєму братові тоді було всього 8 років, і я повинна була залишитися при ньому в ролі няньки, щоб мати влаштувала своє особисте життя. А я хотіла освіту, хорошу роботу і велику сім’ю.
На жаль, з третім пунктом мені не пощастило: спочатку не було часу, а потім – не зустрівся відповідний чоловік.
Про рідних я ніколи не забувала – відправляла їм гроші, іноді приїжджала – раз в пару років, не частіше. Я повністю оплатила весілля брата, Володі. На весілля мене запросили, але в останній момент, у мене намітилася відрядження.
Володя з дружиною стали жити у нашої мами, там же і народився їхній первісток. Брат з мамою наполегливо запрошували мене в хресні матері. Подумавши, я прийшла в висновку, що це – непогана ідея. Хоч якийсь матір’ю я буду, раз своїх дітей немає.
На хрестини я приїхала з подарунками для майбутнього хрещеника: одежинка, сертифікат на велику суму в дитячий інтернет-магазин і хрестик з ланцюжком з благородного жовтого металу.
Похрестили, відсвяткували. Подарунки були вручені. Я тепло попрощалася з Володею, їдучи додому в повному захваті від мого хрещеника. У мене навіть з’явилася думка: коли хлопчик виросте, забрати його до себе. І мені буде в компанія допомагати на старості років, і хлопчик освіту отримає. Та й квартиру свою йому залишу – більше нікому.
Викинувши цю думку з голови, з обіцянкою повернутися до неї через пару десятків років, я полетіла додому.
На жаль, обов’язки хрещеною, ми з дружиною Володі, Анастасією, розуміли по-різному. На мою думку, хрещена – більше духовний наставник. Природно, дарувати подарунки і балувати – не забороняється, та й мені в радість.
А ось Анастасія вважала, що раз я – хрещена мати, значить несу такі обов’язки за змістом дитини, як і його батьки. Почалися постійні дзвінки:
– Варь, привіт. Це Настя. Маленький захворів, з тебе грошик на ліки, ти ж хрещена.
– Варя, ми тут щеплення платно будемо ставити, їх всього 4 треба, але ми одну вже поставили, безкоштовно. Він так погано її переніс, так що будемо платити. Розщедрюйся, ти ж хрещена мама.
– Варюша, у нас зубки лізуть, Володя вічно на роботі. Ти не могла б на няню грошенят підкинути, я хоч висплюся. Ти ж, як-не-як, друга мама мого синочка.
Подібні дзвінки почали лунати все частіше і частіше. На рік хрещеника мене не покликали. Подзвонила Настя і сказав, що дитина хворіє. Але в подарунок вона йому пригледіла якусь супер-пупер-машинку-каталку, і попросила мене перевести їй грошей на подарунок.
Тягнутися до хворій дитині я не стала – йому і так погано, навіщо йому мої бацили? Взявши з Насті обіцянку подзвонити мені як тільки малюк видужає, я перевела озвучену їй суму.
Вартість подарунка мене трохи збентежила, звичайно я не дуже розбираюся в дитячих товарах, але на подаровану суму можна було скупити половину магазина з іграшками.
Як ви вже, напевно, здогадалися, хрещеник не хворий. На фотографіях в соцмережах я бачила здорового усміхненого малюка, перемазаний тортом. Багато гостей, дитяча ігрова кімната, і окрема фотографія з купою подарунків.
Серед яких не було жодної машинки-каталки. Мені стало дуже прикро – мене обдурили, грошей взяли, ще й подарунок дитині не купили. Я вирішила більше не давати гроші Анастасії. Буду купувати те, що вважатиму за потрібне. Зрештою, дарованому коню в зуби не дивляться.
Наступний дзвінок від дружини Володі пролунав через 3 тижні після святкування рочки.
– Варюша, до нас цирк приїхав, квитки тільки дорогі залишилися. Переведи мені гроші, добре? – прощебетала Настя в трубку.
– Ти що, Настя, який вам цирк? Дитина недавно хворіла, так сильно, що навіть без свята залишився. Пожалій дитини, там адже тьма народу будуть. А у нього ще імунітет після хвороби слабенький. Я потім приїду і сама його в цирк зводжу, не переживай, – вперше я відповіла відмовою.
Анастасія образилася і кинула трубку. Через 10 хвилин мені зателефонував Володя з претензіями:
– Тобі що, на хрещеника грошей шкода?
Я сказала йому абсолютно те ж саме, що і його дружині 10 хвилин назад. На що брат мені заперечив:
– Яка хвороба, ти що? Ти сама на день народження не приїхала, Настя адже тебе запрошувала.
Ось значить як. Сама я не поїхала. Я озвучила братові суми, відправлені за останній рік на Настину карту. Брат замовк. Я усміхнулася, представивши як там у Володі відпала щелепа.
– Варь, я передзвоню, – Володя поклав трубку.
Так, мабуть не будемо ми з Настею друзями. Вона дурила і мене, і свого чоловіка. Зараз Володя їй все висловить, вони посваряться, а вгадайте, хто залишиться винним? Правильно – я винна.
– Навіщо ти лізеш в наше життя? Тебе хто просив? Щоб ноги твоєї в нашому домі більше не було, і подачки твої мені не потрібні! – кричала дружина брата в трубку, після сварки з чоловіком.
І що мені тепер робити? До хрещеника я прив’язалася, а Настя заборонила мені його бачити. Хоча, по суті, я ні в чому не винна – не я змушувала Анастасію брехати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
