Син Софії і Федора навчався в обласному центрі в університеті, там і зустрів Роман свою Вероніку. Рік як одружилися, працювали обоє в місті, тому там і жити залишилися, орендували житло. Дівчина виросла в квартирі, в село її Рома привозив майже силоміць і то всього лише раз до цього, після розпису.
А Ромці тут, у мами з татом, був рай! Будинок саманний, взимку теплий, влітку прохолодний. Пічка літня у дворі, стіл під розлогою яблунькою. Альтанку і гойдалку разом з батьком кілька років тому змайстрували. Сад, город, річечка дзвенить в кінці городу… Кури, качечки вільно бігають зеленим подвір’ям.
Так роботи тут багато завжди, але Роман все це любить з дитинства, його руки звикли до праці. Він один у тата й мами, більше народжувати лікарі Софії не дозволили, тому Роман з малечку добрим помічником батькам ріс.
Мріяв, коли Вероніку зустрів, що разом будуть частими гостями у батьківській оселі: на вихідні, свята, у відпустку… А малеча народиться – дитині вже тут є, де розгулятися! А як Роман обожнював мамині страви – словами не передати. Борщ, голубці, юшку, пиріжки і пироги, деруни, варенички…
Вероніка так готувати не вміла і не бралася, та Роман і не вимагав того від дружини, розумів, що міська дівчина апріорі не здатна на такі кулінарні шедеври, принаймні, його тоненька вишукана Веронічка. І сам він звик у місті харчувати і жити по-міському, швидко і магазинно, але душа його кожної можливості рвалася до мами й тата в село.
Ось і тоді, через рік по весіллю, співпали у них з дружиною відпустки, і Роман запропонував коханій до батьків поїхати хоча б на тиждень. Але Вероніка наполягла: три дні, не більше, бо більше вона комарів не витримає. Ну, хоч на три, зрадів Роман. І поїхали.
Ввечері погодувала гостей і чоловіка Софія Микитівна борщиком зеленим наваристим та пирогом з куркою і гарбузом, а наступного дня, в суботу, яка спекотною видалася, взялася Софія улюблені синові страви готувати.
Після сніданку сирниками пішли чоловік з Романом у дворі щось лагодити, невістка в альтанці з ноутбуком сидить, щось по роботі клацає. А Софія у своєму царстві – на кухні, музику включила по телевізору та й чаклує-готує, щоб всіх смакотою пригостити по обіді.
Тут Вероніка якраз до кухні зайшла, води попити схотіла. Підійшла до свекрухи поглянути, що та робить. І тут як скрикне несподівано:
– Навіщо Ви ото в салат кисляку налили? – верескнула невістка так, що Софія ледь банку з кислим молоком не впустила. – А котлети, Софіє Микитівно, треба з м’яса смажити, а не з трави, – побачивши тарілку з кабачковими дерунами, додала Вероніка.
– Та не з трави, а з кабачків вони, Ромко дуже любить такі зі сметанкою, та й окрошку… – тихо відповіла Софія, проковтнувши гірку грудку образи.
– Ну, я це точно їсти не буду, піду в магазин ваш пройдуся, – і вийшла в іншу кімнату, а потім Софія побачила, як невістка в магазин таки пішла.
Повернулася Вероніка з замороженою піцою і сосисками. Тим і харчувалася решту два дні.
…Три роки минуло. У Роми з Веронікою синочок Ярчик народився, квартиру в іпотеку в місті купили.
Жодного разу відтоді Вероніки у свекрів в селі не було, тільки Рома з сином приїжджають. І не тому, що Вероніка не хоче. Невістка вже б і рада, бо осиротіла раптово півроку тому, і батька й маму провела в кращий світ. Але ще тоді, після їхнього від’їзду, Софія сказала сухо і твердо:
– Щоб я її більше тут не бачила. Ти, синку, дітки ваші – завжди будь ласка, але Вероніка щоб ні ногою на моє обійстя.
Вже й чоловік, і Рома, і навіть сусіди вмовляли Софію Микитівну пробачити невістку, забути старе. Та марно. Софія немов скеля у своєму рішенні, так і не може простити Вероніці оте: «Навіщо Ви ото в салат кисляку налили?»
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
